ГОЛОВНА
НОВИНИ
СТАТТІ
ТИБЕТ
   Тибет: погляд зсередини.
   "Загадковий Тибет"

ДАЛАЙ-ЛАМА
ВИСТАВКИ





ПочатокТИБЕТ

Тибет

tcv

тибетcьке дитяче селище

Мабуть, треба дуже любити свою країну…

Одного весняного дня ми відправилися розшукати в передмісті індійського містечка Дхармасала Тибетське Дитяче Селище, про яке вже неодноразово чули від європейців в Індії. Коли ми зайшли на територію Тибетського Дитячого Селища, з’явилося якесь приємне відчуття - охайні затишні будиночки, квіти, наче йдеш простим веселим селом. Саме веселим, бо якщо ви зустрічали невеселі покинуті села… але це зовсім інша історія.

Власне, це і є село. Але водночас це і величезний, неозорий дитячий будинок. Я не знаю, чи були ви у нас на Україні в сільських дитячих будинках. Враження гнітюче, брудні діти, що з надією вдивляються в очі першому ліпшому дорослому, і серце цього розгубленого дорослого стискається від щему, і від якогось почуття провини. Так, це також інша тема, хоча те, що створили тибетці у вигнанні для своїх безбатченків варте того, щоб брати приклад на державному рівні.

Ми йшли цим селом, вдалині було чутно дитячий гамір на спортивному майданчику, в одному з будинків лунав чарівний дитячий спів, світило яскраве індійське сонце, і обабіч дороги стояли дві жіночки. Ми підійшли, щоб дізнатись, як добратися до секретаріату, та й спитали, ким вони тут працюють. Відповідь ми не зрозуміли, хоча нам і повторили декілька разів. Пізніше ми взнали, що це слово тибетською означає «мама».

Отже, ми познайомилися з мамами Тибетського Дитячого Селища. Ви хотіли б працювати мамою? Дивне запитання. Але ж, зачекайте, не поспішайте, дива ще попереду. Діставшись центру з головним офісом, ми, як і сподівалися, змогли дізнатися про дитяче селище більше. Почну з самого незвичайного. Діти живуть тут в великих сім’ях, з мамою, татом і ще з сорока братиками і сестричками. Кожна сім’я має свій будиночок. І старші діти допомагають молодшим в навчанні. Як в нормальній, але ду-уже великій сім’ї.

Головне, щоб дитина не почувалася самотньою і покинутою. Бо справжні батьки дуже далеко, в Тибеті. І те, що діти опинилися в Індії, було їхнім бажанням. Звичайно, це все не просто так. І мабуть, без передісторії не обійтися. Коли в 1959 році Далай Лама з найближчим оточенням послідував у вигнання в Індію, з ними прибула і велика партія дітей.

Причини будь якого вигнання дуже сумні. Більше мільйона тибетців в Китаї були знищені, що вже й говорити про занепад мови, культури і релігії. І тибетці почали передавати своїх дітей з провідниками через Гімалаї в Індію. Мабуть, треба дуже любити свою країну, щоб зважатися на таке. Не спокушайтеся ставити себе на місце цих батьків. Бо зрештою, тибетці мають дуже сильне релігійне почуття, і відправляють своїх дітей не просто в чужу країну, а під опіку Далай Лами.

Годі й казати про небезпеку, на яку наражаються втікачі з Китаю. Нещодавно світ вкотре здригнувся від новини про двох загиблих молодих черниць і пораненого в ногу хлопчика під час обстрілу групи втікачів тибетців на кордоні з Непалом. Далі, вже в Непалі місцева поліція може зупинити і передати втікачів назад. Та й перехід Гімалаями, що триває місяць, не всі витримують просто фізично. Але кожного року близько 800 дітей дістаються Тибетського Дитячого Селища. І там на них чекають. Бо на цих дітей покладають надію на майбутнє Тибету. Вони і є цим майбутнім. Тут, в Індії, діти вивчають тибетську мову, музику, танці, театр. Зранку вони всією школою складають рученята в молитві. Невільно посміхаєшся, розглядаючи ці фото, на згадку чомусь приходять свої шкільні фіззарядки перед навчанням в радянські часи.

Причому тибетські діти виглядають цілком нормально, як звичайні діти. Вони веселі, і на вид зовсім не скажеш, що усвідомлюють, так і проситься написати щось про місію, але ж це недоречно по відношенню до дітей. Просто навіть не віриться, що кожен з них уже має у себе за плечами цей гімалайський перехід. Взагалі-то багато чого дивує в Дитячому Тибетському Селищі. І те, що майбутні «мами» також вчаться два роки і здають екзамени, і поєднання релігійних, освітніх і мистецьких засад, та й майже повна відсутність фінансування. Наприклад, тибетці розробили один незвичайний проект. Іноземці можуть взяти під опіку тибетську дитину за 30 доларів в місяць. Тобто, дитина буде жити в ТДС, але може вважатися членом сім’ї опікуна. Він може зустрічатися з нею, дізнаватися про життя та успіхи. Що вас вразило більше? «Вартість», умовність такого всиновлення, сама ідея? Або ж думка про реальність своєї участі в такому проекті? Все, нічого не продовжую. Просто бажаю сміливості.

Юлія Туречек




©2008 «Збережемо Тибет»

Контакти:
e-mail: savetibet@ukr.net
www.savetibet.org.ua
www.tibetian.org.ua

Разработка сайта - Студия «D3»