X


ГОЛОВНА

НОВИНИ

СТАТТІ

ВІДЕО

ТИБЕТ

ДАЛАЙ-ЛАМА

ПРОЕКТИ

КОНТАКТИ



Контакти:
savetibet@ukr.net
www.savetibet.org.ua
www.tibetian.org.ua



  



"Загадковий Тибет"



Сучасний світ приніс багато чого корисного, але, як на мене водночас трохи притупив людські відчуття та емоції... Наші бажання нам тепер диктує телебачення, реклама, суспільна думка. Власне цей комплект і вирішує що добре, що погано, що модно, що круто. І от так повільно, але дуже впевнено ми забуваємо про те, що зазвичай називають душею.

Можна звісно махнути на все рукою та примиритися зі статусом обивателя – п»ять днів на тиждень проводити нудячись на роботі, а у вихідні потягувати пивце за переглядом чергової серії некрасивої Каті або бідної Насті. А можна зробити інакше, бути наполегливіше і спробувати таки дістатися сенсу цього життя-буття. Таких ось наполегливих громадян просто таки притягує місто Дхармасала, що загубилося біля підніжжя Гімалаїв на північі Індії. І причина цьому проста – саме це місце є серцем сучасного Тибету.

Ні, ви зачекайте звинувачувати мене у топографічній неграмотності. Ви маєте рацію, на карті ця країна знаходиться північніше. Та все проблема у тому, що офіційно й країни-то такої зовсім не існує – а є Тибетський автономний округ у складі КНР. Після того, як Тібет було окуповано в 1950 році Китаєм, про душу тут згадують нечасто, а ми ж говоримо саме про неї... Що б зберегти свою автентичну культуру та власне життя нинішній Далай-лама у юності був змушений втекти із Тібету до сусідньої Індії, до міста Дхармасала.

Тибетці спростували твердження, ніби не можна забрати батьківщину на підошвах своїх чобіт. Вони змогли відтворити її дуже близько до оригіналу. Величні монастирі у самому Тибеті давно зруйновані, а тут стоять. І саме у них зберігаються врятовані священні реліквії. Саме тут не стихає дзенькіт молитовних барабанів. І саме це маленьке містечко є сьогодні обов'язковим місцем для паломництва для усіх буддистів світу.

Їдуть сюди голлівудські зірки, відомі письменники та політики і ....просто звичайні люди. Однак у Дхармасалу непросто їздять, туди приймають запрошення... Аби таке "запрошення" отримати, не обов»язково бути буддистом чи вважатися "духовною особою", треба тільки захотіти пізнати або якщо хочете впізнати себе. Що, сподіваюся й сталося з вашою вірною слугою. Отже, почнемо нашу віртуальну подорож.

Зійшовши з трапа літака у Делі, відразу виникло відчуття, що я на інший планеті. Густе, вологе ароматизоване східними пахощами повітря і незвичний як за децибелами, так і за звуковими сигналами шум вулиць. Делі — це місто з першого погляду більш схоже на гігантський мурашник, у якому не відразу зрозумієш, хто куди біжить і хто що робить. Проте на цьому сюрпризи тільки починалися. Адже попереду була пятнадцятигодинна подорож у бік Гімалаїв автобусом з інтригуючою назвою «де люкс».

Що казати, місцеві автобуси – це своєрідний мікро-музей усієї Індії. Можна вважати, що той, хто в них не проїхався, повністю не пізнав цієї країни. Протягом часу подорожі тобі гарантовані всі "принади" життя – страх зірватися вниз й страшенна ломота в суглобах, але водночас шанс побачити увесь колорит місцевих жителів. Вже під"їжджаючи до Гімалаїв шкірою побігли мурашки. Це місце, де кожен іноземець переживає культурний шок. Навіть людина хоч трохи знайома з тибетською культурою, опиняється у полоні такого яскравого впливу візуальних вражень, що у якийсь момент мозок відмовляється підкорюватися.

Я тримала в руках книжку про тибетський буддизм, але навіть не відкрила її бо настільки була зачарована красою пейзажу. Гірські засніжені вершини сяяли в ранковому сонці, як діаманти. А самі гори.....Описувати враження від Гімалаїв – порожня витрата часу. Хоча порожнинність і одне з основних понять буддизму. І от вона - Дхармасала! В"їхавши до міста вікових сосен і величезних червоних квітів на дивовижних деревах відчуття часу й простору зникло. Над моєю головою стрибали з гілки на гілку цілі родини мавп, а вулицями блукають усміхнені ченці у своїх червоних сукнях. А усе, що відбувалося далі, було справжнім одкровенням.

Отже щорічні весняні вчення далай-лами. Для того, щоб на них потрапити потрібно лише заплатити 5 рупій за перепустку (це приблизно 50 копійок) і надати 2 фотографії. І ласкаво просимо. Близько монастиря, де власне і проходять вчення, щодня стоїть довга черга ченців. Для мирян окрема черга (трохи коротша). Пройшовши її всі заходять всередину і сідають просто на підлогу. З одного боку сидять тибетці, з іншого іноземці, трохи далі численні монахи. Щоправда, розподіл цей є дуже умовним, часто все перемішувалися, тож усі національності сиділи пліч-о-пліч.

Його Святість, супроводжуваний ламами, з"являється з воріт, завжди вітаючи присутніх своєю відкритою посмішкою, що зігріває серце. Сотні поглядів спрямовуються до нього, сотні долонь складаються біля сердця у молитві. Сам Далай Лама без будь-якої помпезності та надмірної важливості, у одязі простого ченця, відповідаючи усмішкою на погляди, часто зупиняється й особисто вітає присутніх. Далі Далай Лама всідається і починає скоріш розмову, ніж лекцію чи проповідь. Його слова одночасно перекладаються на кілька мов. іноземні слухачі налаштовувалися на певну хвилю за допомогою радіоприймачів і слухають вчення у навушниках. І так 14 днів поспіль.

Щороку Далай-лама дає коментар до якогось буддистского трактату. Цього разу Його Святость давав коментарі з тексту Шантидевы «Бодхичарья-аватара» і тексту Далай-лами III Гьялвы Сонам Гьяцо «Ламрим – чисте золото». «Що за абракадабра?» - запитаєте Ви. Чудово вас розумію. Бо попервах усе, що говорилося на вченнях було мало зрозуміло, але згодом все стає на свої місця і навіть такі жахливі на перший погляд слова як калачакра, ботхичита і мандала не лякають і що ще приємніше не плутають.

Але вчення-вченнями, а не звернути увагу на місцеву Дхармасалівську екзотику просто неможливо. Це й саме передгір"я Гімалаїв, й численні школи астрології, й курси підвищення кваліфікації для любителів медитацій, школи тантри і кінотеатри, які нагадують пострадянські відеосалони. Для когось це буденність, а для мене новий, дивовижний світ і..... відмінна тема для програми. А розпочнемо з історії. Дхармасала здавна вважалася священним місцем. Його шанували як буддисти, так і індуїсти. У XVIII столітті вона була столицею маленького королівства. Правив ним король Сансарчанд особистість наскільки історична, настільки й легендарна.

Відома розповідь Кіплінга про двох друзів, які перетнули Памір і спробували відтворити імперію Олександра Македонського з"явилася з життя, тобто з Дхармасалы. Сюди й справді якось замайнули европейці-авантюристы, які хотіли завоювати побільше земель і стати їхнім правителями. Наступним знаменним періодом для Дхармасалы став кінець п"ятдесятих років минулого столітт. Саме тоді до Дхармасали прибув Далай-Лама. Спочатку він жив у нижній частині міста, потім перебрався нагору. Околиці йому дуже нагадували рідну Лхасу. Прем"єр-міністр тибетського уряду у вигнанні професор Самдонг Рінпоче згадує ті часи:

"Коли ми приїхали сюди у 1960 році Дхармасала була зовсім інша. Тут було всього два будинки. На вулицях було мало людей, а машин не було зовсім. Пам"ятаю, коли місцеві збіглися подивитися на машину. До того вони бачили автобуси, а машин не бачили ніколи. Сьогодні ж на вулицях Дхармасалы повно людей. І коли кілька годин тому я пішов в гості до Далай Лами надворі була справжнісінька тиснява".

За своїм світським і духовним правителем до Індії потягнулися численні тібетські біженці. Сьогоднішня Дхармасала, а точніше верхня її частина, де міститься резиденція Далай Лами – це кілька вуличок, на яких вирує життя. На кожному кроці - торгові лотки з фруктами, благовоньями і тибетськими пельменями момо. Вуличками блукає разномовний вигадливий люд. Ченці в червоно-жовтому вбранні, європейці в різнобарвних робах, обвішані амулетами і чітками, злиденні із простягненими руками, ладакці в національних костюмах, недоумкуватого вигляду хіпі. А поміж ними мчать зі страшної швидкістю, обов"язково сигналячи моторикши і таксисти. І ще корови, які пасуться просто скрізь.

Взагалі, перше, що кидається у очі, коли приїжджаєш до Дхармсали це те, що тварин тут поважають мало не більше за людей. Не місто, а зоопарк на свіжому повітрі. Найпоширеніші тут тварини – мавпи. Вони гуляють вулицями вільно, як наші кішки, і тільки і виглядують, де б чого вкрасти. Ось такою вона й є Дхармасала, що стала справжньою батьківщиною для тибетців. Розповідає прем"єр-міністр тибетського уряду у вигнанні професор Самдонг Рінпоче:

"Його святість живе тут. Тому Дхармасала стала нашою столицею, стала нашим духовним центром. І вона стала нашим притулком. Ми прийшли сюди зі стражданням і горем і знашли тут щастя. Також Дхармасала стала місцем постійних вчень Далай Лами, які відбуваються вже 47 років. А отже це ще й місце навчань".

Присутність далай-лами справді вносить надзвичайно пронизливу ноту в звучну пісню Дхарамсалы. Кожне місто має власний особливий голос, який розповідає хто в ньому живе, як вони живуть, якою є історія цього місця. Він розповідає про рівень їх еволюції, він свідчить про їхні вчинки, він говорить про результати їхніх дій. Немає жодної міста, жодного місця, яке не має власного голосу. Дхарамсала співає «Ом мані падме хум». «Ом мані падме хум».

«Ом мані падме хум» - це одна із найбільш відомих мантр в буддизмі, а особливо у тибетському. Найчастіше її буквально перекладають, як «О! Перлина в квітці лотоса!». Далай-лама пояснює, що мантра уособлює собою чистоту тіла, слів і розуму Будди. Друге слово (мані — «перлина») співвідноситься з альтруїстичним прагненням до просвітлення, співчуття і любові. Третє слово (падме — «квітка лотоса») співвідноситься з мудрістю. Четверте слово (хум) уособлює неподільність практики і мудрості.

Але повернімося до справ мирських. Отже після слів самого прем'єр-міністра, саме час розповісти про тутешнє управління. Далай-лама завжди був одночасно і світським, і духовним лідером Тибету. Звідси - унікальність його позиції на Заході. Але шість років тому Далай-лама вирішив стати лише духовним лідером. Втім, слово самому Далай Ламі:

"Починаючи з 60-их років ми розпочали процес демократизації нашого суспільства. А з 2001 року керівництво Тибетського співтовариства визначається шляхом демократичних виборів. Тому на сьогодні я ніби-то наполовину у відставці. Політичну ж місію сьогодні несе прем'єр – міністр, якого, як вже було зазначено, обирають шляхом виборів".

Взагалі ж Далай-лама постійно підкреслює необхідність демократизації тибетської адміністрації. Хоча навіть у такому серйозному питанні, як вибори не втрачає свого іскрометного почуття гумору. Розповідає нинішній політичний лідер Тибету, прем'єр міністр тібетського уряду у вигнанні професор Самдонг Рінпоче:

"Після проголошення результатів виборів Далай Лама сказав: «Я попросив мій народ проголосувати і демократичним шляхом обрати собі політичного лідера. Я сподівався, що буде обрано молоду, енергійну особу. Бажано – дівчину. Але він знову обрав старого ченця. А воля народу для мене свята".

Якщо ж говорити серйозно, то посада прем'єр-міністра дуже важлива. Адже на плечах саме цієї людини лежить відповідальність й увесь тягар переговорів із Китаєм щодо тибетського питання. І при цьому необхідно зберігати буддистські честь, гордість, мудрість і неприйняття будь-якого насильства. Що в Самдонга Рінпоче виходить чудово. Буремні події в Україні навіть на вершині світу не давали спокою, тож не втрималася й попросила у Рінпоче поділитися секретом мудрості у верхах:

"Прем'рство, як і президентство, що є центром політичної влади країни, небезпечне для незрілої людини. Незрілої як духовно, так і політично. Це по-перше. А по-друге – влада цієї людини повинна використовуватися для того, щоб служити людям, а не управляти ними. Справжня демократія означає відсутність кордонів між керівником і керованими. Це дуже важливо".

Панове на Грушевського, ви чули?! Взагалі тибетці які обіймають будь-яку посаду– сором'язливий народ. Живуть вони за принципом: «Спасибі за все, що в мене є». На цій землі немає помпезних особняків, крутих вілл. Усе суто раціонально. Ніяких колон, червоної цеглини і мідних дахів. Тибетський будинок – це простенька й невигадлива будова. Цим духом аскетизму переймаються всі, хто сюди приїжджає. Перейнялася ним і я і вже за кілька днів повну відсутність опалення у досить таки холодних Гімалаях не помічала.

До речі, про погоду. З нею тут жартувати не можна. Вранці, коли сонце лише стає з-за Гімалаїв, тут справжня індійська спека, і червоний обгорілий ніс – вірний атрибут і супутник всіх приїжджих, але коли ввечері сонечко знову ховається за гори, без шапки та теплої куртки не обійтися. Але повернемося до квартирного питання.

Багатьма нашими співвітчизниками тут опікується глава буддистської церкви Монголії Багдогеген. Його гості живуть просто у його будинку - усіх, хто приїжджає до лами за порадою, він готовий залишити в себе. Люди тут живуть роками, причому абсолютно безплатно. А сам Багдогеген, тільки не лякайтеся цього слова – перерожденець. Тобто той, хто свідомо повернувся на нашу грішну землю знов.

У кімнаті Богдогегена навіть висить старе фото початку уже минулого століття, де зображений колишній імператор Монголії. «У моїй країні почали керувати комуністи і я переродився у Тибеті» – пояснює Богдогеген. Взагалі, думка про переродження –як минулі, так і прийдешні – розливається у повітрі Дхармсали. Про минулі і майбутні життя тут говорять постійно і як про найзвичайніше явище – адже всім тут зрозуміло, що оцей от маленький камінь, що лежить на землі, колись був людиною. Обговорюють цю тему тут, як у нас базікають про підвищення ціни на бензин чи погіршення погоди.

Взагалі містика у житті тибетців – зовсім звична справа. Що казати, її повно навіть у тибетській державній ієрархії. Уявити складно, але для того, щоб отримувати інформацію, тибетській владі непотрібен Інтернет чи СБУ. Щоб не помилитися в правильності рішення, влада звертається по допомогу до свого помічника – державного оракула Тибету, котрий за сумісництвом має статус міністра. Зокрема, під час завоювання Китаєм Тибету через оракула юному далай-ламі був підказаний вихід із резиденції, оточеної китайськими військами. І далай-лама, переодягнувшись у світський одяг, утік у Індію саме шляхом, який накреслив йому оракул під час трансу.

Тут жодне по-справжньому важливе питання не вирішується без допомоги оракула. А у переддень нового року він дає прогноз подій не рік наступний. Під час церемонії на голову оракулу одягають шолом, який важить майже двадцять кілограмів. Важкість цього шолома людина спроможна витримати тільки у стані трансу. Церемонія супроводжується барабанним боєм. Повітря наповнене ароматом спеціальних пахощів. Очі оракула закриваються, обличчя червоніє і стає набагато більшим, а руки й ноги починають посмикуватися: це ознаки, що божество повністю заволоділо тілом оракула.

Слова оракула записують на офіційному бланку і закріплюють печаткою. Ось такі от пристрасті! Найцікавіше, що державний оракул поза роботи – чарівна людина на ім'я Нейчунг. Він розповідає, що, коли оракул залишає його тіло – він абсолютно нічого не пам'ятає. І відповідальності за сказане в трансі не несе. Ну просто як наші чиновники.... жарт.

Нейчунг у вільний від роботи час любить доглядати сад, а ще захоплюється архітектурою і дизайном. Саме він спроектував свій монастир і ще кілька місцевих «пам'яток». А коли ми розмовляли, його чернеча ряса задзвонила. Ненчунг чарівно усміхнувся, дістав мобільного телефона і зацвірчав у нього чистою англійською. Щоправда після цього зауважив:

"Сьогодні, в 21 столітті зовнішній бік нашого життя розвивається дуже стрімко. З'являється багато нових предметів, які у принципі полегшують життя. Приміром мобільні телефони. В них є камери, якими можна фотографувати. Завдяки ним можна відправляти і-мейлы. Хтось у іншому кінці світу за допомогою Інтернету їх може прочитати. Безумовно, усе це дуже зручно. Але слід пам'ятати й про те, що наш внутрішній світ також має розвиватися. Адже якщо численні сучасні технології можуть полегшити нам життя, то вони не можуть попередити появу таких якостей як заздрість, гнів...Наше щастя залежить не від цих об'єктів, а від стану розуму. Краще ми б пам'ятали не назву інтернет сторінки, а про існування таких почуттів, як любов і співчуття".

До речі, в продовження розповіді про ченців та їхні хобі, не можу не розповісти вам і про захоплення ще одного не менш значимого ченця - прем'єр-міністра тибетського уряду у вигнанні Самдонг Ринпоче. До речі, він зізнався, що розповідає про це вперше:

Коли в мене з'являється вільна хвилина на відпочинок, то я читаю комікси. Так так, саме ті кумедні книжечки з картинками для дітей. Можна навіть сказати, що це моє хобі.

Якщо уже ми заговорили про справи мирські, самий час перекусити! Тибетська кухня для європейця – не супер екзотична. Адже вона відрізняється від інших східних своєю помірністю і збалансованістю. Тибетці не зловживають прянощами і спеціями. Їдять м»ясо. Найпоширеніше м»ясо яка. А основна страва тибетців - цампа. Її готують з ячмінного борошна, масла яка, чаю, молока. У результаті виходить щось на кшталт дуже рідкої каші, ситної і калорійною. І саме такі кашки підносять всім слухачам вчень Далай Лами.

З власного досвіду можу сказати, що дуже смачно. І що важливо, зігріває у мить. До речі, про їжу. Саме дієта - це один із важливих елементів лікування у тибетській медицині. Розповідає директор інституту тибетської медицини і астрології, лікар самого далай-лами, Доктор Цеванг Тамдин:

"Ми лікуємо не тільки ліками, а й іншими засобами. Наша медицина складається з дієти, правильного способу життя і вже потім ліків. Також дуже важливою є енергетика. У західній медицині дуже гарні ліки для знищення мікробів, поганих бактерій, паразитів. Тибетська ж медицина не така високотехнологічна в цьому плані. Вона полягає в іншому, в правильному енергетичному балансі людини".

Такий можна сказати філософський підхід пояснюється тим, що медицина прийшла у Тібет разом із буддизмом. І її основні засади лежать у буддистської філософії. Відповідно до неї людина складається з п»яти сукупностей: форма, почуття, свідомість, воля і первісна свідомість. Здоровою вважається людина, в якої всі ці сукупні складові є збалансованими. Хоча дуже філософський підхід не заважає за одним лише поглядом і промацуванням пульсу видати всю вашу історію хвороби.

Я на прийомі в лікаря в Інституті до останнього ставилася до цього процесу скептично. Але тільки до того моменту, коли лікар поставив правильний діагноз... Як пояснила мені потім доктор саме читання по пульсу - це головний аспект зовнішнього огляду. Це особливість тибетській медицини. Опанувати цим методом непросто — існує 5 тисяч різновидів пульсу.

А потім вам випишуть рецепт і пошлють у місцеву аптеку при інституті. Тут ліки не тільки продають, а й виробляють. Саме звідси увесь світ отримує дорогоцінні пігулки, основний склад – цілющі гімалайські трави. Збір лікарських рослин, у тибетській медицині - це взагалі справжнє мистецтво. Враховується сезон, коли рослини накопичують максимум лікувальних і поживних речовин, сприятливий для збору день місячного місяця, що визначається за тибетським астрологічним календарем. Враховується і місце проростання.

Наприклад, одна рослина, але із різних місць ( гори чи долини), може мати різні лікувальні властивості. Вважається дуже важливим й емоційний стан збирача. Негативні емоції, і думки послаблюють цілющу силу рослин, накладаючи на них негативний відбиток. Тому рекомендується під час збирання читати мантри. Тибетці вірять, що усе сказане вище призводить до багаторазового посилення лікувальних властивостей рослин.

Я ж пропоную перейти до другої спеціалізації інституту тибетської медицини і астрології, тобто астрології. Тим більше, що вона анітрохи не менш цікава, ніж місцева медицина. Тибетська астрологія виникла із синтезу індійської, китайської, древньої бонської і буддійської віщувальних систем і є однією із найбільш точних у світі. «Будуй дамбу перед повінню», – говорить тибетське прислів'я. І тибетці слухняно складають гороскоп новонародженого для того, щоб використовувати його як навігаційну карту життя: щоб остерігатися несприятливих моментів, здійснювати ритуали й читати мантри, які допомагають уникнути написаних на роду хвороб.

Якщо астролог бачить, що в дитини несприятливий гороскоп, він радить виконати певні ритуали, покликані зменшити шкідливий вплив планет. Окрім цього тибетці складають й гороскопи поховальні. Вони розповідають який тип поховальних ритуалів обрати для померлого, щоб гарантувати йому найкраще переродження. Розповідає старший астролог інституту тибетської медицини і астрології, пані Тсеринг Коэзом:

"Зазвичай якщо хтось вмирає, ми не дозволяємо навіть торкатися тіла доти, доки будуть зроблені все підрахунки. Адже тільки після них ми зможемо сказати хто може бачити чи чіпати тіло, коли саме треба поховати людину й де. У підрахунках дуже важливий день, час і місце як народження, так і смерті. Причому час, коли зупинилося серце й час, коли охололо тіло".

Навчання астрології займає багато років, а у ченців входить до курсу класичної монастирської освіти нарівні з філософією і риторикою. Зазвичай курс астрології займає 5 років, але щоб досконало опанувати усіма нюансами потрібні десятиліття. Або дуже хороша інтуїція. І можна буде сміливо братися до складання персонального тібетського гороскопа. Вони, до речі, користуються величезним попитом як у тибетців, так і в людей західних. Продовжує розповідати пані Тсеринг Коэзом:

"Ми займаємося упорядкуванням персональних гороскопів. У нас дуже багато замовлень. Ми навіть тимчасово припинили їх приймати. Оскільки не встигаємо впоратися з усіма замовленнями. Люди у світі цікавляться саме тибетськими гороскопами. Для їх створення потрібні індивідуальні дані – місце, час і дата народження. У гороскопі ми розкриваємо особисті риси людини. Хороші й погані життєві можливості. Розповідаємо про погані та гарні моменти у житті. Іноді підказуємо що потрібно зробити, щоб подолати поганий період у житті чи уникнути його зовсім".

Саме завдяки таким порадам астрологія вельми популярна, а іноді й життєво необхідна. Найцікавіше, що гороскопи стосуються не тільки життя нинішнього, а ще й попереднього і майбутнього:

" Щодо минулого і майбутнього життя, наші гороскопи стосуються й них. Але вони не настільки докладні. Ми вказуємо де жила людина у минулому житті. Я маю на увазі була вона богом, людиною, твариною і таке інше. Теж саме можемо сказати і про життя майбутнє".

Звісно ж сидячи на прийомі у астролога, я не могла не поцікавитися майбутнім не тільки своїм, але й нашої матінки-планети. Хоча мене, якщо чесно, прогноз не дуже здивував:

"Цей рік не буде екстраординарним. Він буде звичайним. Нічого дуже хорошого або дуже поганого не станеться. Природа теж спокійна, ніяких величезних катаклізмів світ не спіткає. Хоча це не означає, що про природу слід забути. Аж ніяк, до неї слід ставитися з повагою завжди".

Окремо хотілося б розповісти про самих тибетців, які живуть у Дхармасалі. У нових умовах їм мимоволі доводиться інтенсивно спілкуватися із представниками різних етносів, що взагалі-то тибетцям невластиво. Адже багато поколінь їх пращурів провели життя у повній ізоляції, не знаючи, що у є світі, приміром, Туреччина чи Україна. Зазвичай відкриті й дружелюбні характером, ці горці традиційно цуралися чужаків — через забобони і страх, що ті викрадуть скарби буддистської мудрості.

У минулі століття іноземні друзі на кшталт Миколи Реріха для підданих далай-лами були екзотикою. А тепер усе перевернулося з ніг на голову. Що й зрозуміло. Адже це й дійсно, смішно тримати душу на замку, коли й сам перебуваєш закордоном. І сьогодні у Дхармасалі неможливо пройти вуличкою, щоб до тебе не посміхнувся якийсь тибетець і не сказав «Таши делек!» (це щось середнє між «Вітаю!» і «Мир вам!»).

Щоправда, на відміну від районів, заселених індусами, тут ніхто не сіпає тебе за рукав, просячи милостиню. Тибетці — народ гордий, вони не проміняють свою репутацію на мідний гріш. Тибетцям довелося різко змінювати модель поведінки, відкривати відвідувачам будинки й серця. Сьогодні вони знають що відбувається у світі, активно цікавляться новинами і мають свою думку на найостанніші досягнення 21 століття. Говорить державний Оракул Тибета, Нейчунг Рінпоче:

"Що стосується клонування і того, до чого це може призвести. Приміром, до штучної появи людей. Можу сказати, що це не дуже добре. Передусім бо не зважаючи на те що, свідомість до такої дитини приходить, вона позбавлена материнської любові в утробі. За нормальної вагітності, дитина проведе в утробі 9 місяців. У матері за цей час виникає щодо неї сильне почуття. Коли така дитина народжується, вона відразу починає просити груди матері, це відбувається природньо. Для дитини дуже важливим є ось такий утробний зв'зок із матір'ю. І коли людина з дитинства не обділена подібними почуттями, то, коли вона виростає, у свідомості це почуття залишається. У разі, якщо вона з'явилася на цей світ з допомогою клонування, її позбавлено цих глибинних почуттів".

Не відстає у своїй «сучасності» і голова буддійської церкви Монголії Багдогеген, який сказав, що дуже любить дивитися новини. Що стосується світових подій, то він має власну думку. Особливо хвилюють його часті терористичні акти. Має Богдогеген і вирішення цієї проблеми:

"Не думаю, що у відповідь на жорстокість і тероризм потрібно відповідати тим самим. Переконаний, що якщо робити так, то зло тільки збільшується. Не думайте, що з протилежного боку замовкнуть і злякаються. Навпаки, найчастіше буває, що гнів тільки зростає. І тоді у таких проблем не буде кінця краю. Якщо подумати про причину і слідство, це стає просто очевидним. Я чітко переконаний і як буддист, і як людина, що тільки доброта і любов може допомогти. Не відразу. Крок за кроком. Але нам всім треба бути терпимішими".

Тема, до речі скажу, виявилася дуже навіть актуальною для тибетців. З цього приводу висловився і прем»єр-міністр тибетського уряду у вигнанні Самдонг Рінпоче:

"Впродовж останніх 200 років світ дуже матеріалізувався. І настільки наскільки матеріальний світ розвивається, внутрішній, душевний світ людини деградує. Сьогодні світ більше схожий на ринок. Духовність сьогодні на межі вимирання, залишається одна жага, бажання. Майже кожній живій істоті сьогодні знайоме почуття жадібності, бажання заволодіти всім. Звідси - нерівність. Економічна, політична, соціальна. І це первинна причина тероризму. До того часу, коли ми не звернемося до неї, ми не подолаємо цієї проблеми. І знову кажу про ринок. Адже ще однією причиною тероризму є ринок зброї у світі. Для його існування просто необхідні конфлікти, війни, вбивства, кров, страждання. Якщо скрізь буде тихо, то не буде й ринку збуту для цього найвигіднішого у світі бізнесу".

Ось такий от холодний погляд на міжнародну ситуацію у справжнього політика. Свою думку з приводу проблем сьогодення висловився й сам Далай Лама 14:

"Однією з головних проблем сьогоднішнього світу є перенаселення нашої планети. Сьогодні на ній живуть 6 млрд людей. І це створює труднощі. Зокрема тим, що у певних частинах земної кулі присутня надмірна бідність. Для вирішення цієї проблеми треба підвищити рівень життя таких регіонів. Але коли ми просто доведемо рівень півдня до рівня півночі, ми все рівно не вирішимо всіх негараздів. Насамперед ми матимемо виснажені природні ресурси. Уявіть собі, що в жителів бідних країн, як і в жителів Америки буде по машині, які наслідки це принесе. Тут з'являються і питання довкілля і енергетичної кризи.

І ще. Дуже важливо зберігати національну самобутність народу. Але повинен бути баланс. Екстремальний націоналізм – це теж погано. Це ще одне велика світова проблема. Мені подобається діяльність Європейського Союзу. Якось я брав участь у засіданні однієї з парламентських груп Євросоюзу. І тоді озвучив ідею, що не зайвим було б перенести штаб квартиру ЄС приміром до Польщі. Це наблизило б цю спілбноту до інших країн, а потім можливо призвело б до об»єднання. І загалом це скоротило б дистанцію. Адже сьогодні люди і країни занадто від'єднані одні від одного. Росія окремо, Китай окремо, Америка окремо. Ми повинні вирощувати у собі відчуття, що весь світ - це єдине ціле. Ми всі рівні на цій маленькій планеті".

До речі, про національну самобутність. Не зважаючи на вимушене переселення, тибетці не інкорпоруються в індійське суспільство. Їх ремесла — суто традиційні. Підлітки розважаються теж «по-тибетски» — настільною грою, що нагадує радянського «Чапаєва», у якому треба «стріляти» шашками в шашки суперника, намагаючись збити їх з дошки. Зберігають біженці і рідну мову: нею викладають у школах і навіть університетах.

Але от щоб досягти Індії, а разом з нею і усіх цих благ треба пройти нелегкий шлях – адже біженці збігаючи з окупованих Тибетських земель змушені перетнути Гімалаї пішки. Збори на дорогу недовгі: із собою не беруть нічого, крім їжі та теплого одягу. Триває ця нелегка подорож близько місяця. До того ж немає ніякої гарантії успішного її завершення. Важко залишати будинки і рідних, не знаючи, чи доведеться повернутися, але переважують суттєвіші мотиви. Дітей відсилають з думкою про гідну освіту рідною мовою, а ченці і простий люд шукають можливості вільно сповідувати буддизм. Але все ж таки головний і спільний для усіх мотив — прагнення бути ближче до далай-лами.

До речі, про дітей, розмова окрема. У Дхармасалі для маленьких біженців є спеціальний притулок. Хоча так назвати це місце язик просто не повертається. Мені, приміром, відразу згадалася моя дитяча подорож на канікули до Артека – таке відчуття, що це якась чарівна дуже гарна дитяча країна. Можливо саме тому зветься це місце Тибетським Дитячим Селищем. Про історію появи цього казкового королівства розповідає головний секретар Тибетського Дитячого Селища Туптен Дорджи:

"Ми називаємося Тибетським Дитячим Селищем. Як бачите тут дуже багато дітей. Воно було створене 1960 року його Святістю Далай Ламою. Після окупації Тибету, Далай Лама переїхав сюди, в Дхармасалу і одне з його перших рішень стосувалося саме дітей. Адже маленьким тибетським біженцям, чиї батьки боючись окупації переправляли малят через гімалайські хребти, треба було десь жити і вчитися. Їх було п»ятдесят і за ними потрібно було комусь стежити. Тоді Далай Лама попросив свою старшу сестру зайнятися їх вихованням. Потім усе більше дітей бігло із Тібету, відповідно збільшувалася і кількість учнів ТСВ. На території, яку для нас виділив індійський парламент, почали з'являтися сімейні будиночки, де живуть діти.

Запрацювала школа. На сьогоднішній день ми виховуємо майже 17 000 дітей у вигнанні. Окрім основної школи тут у Дхарамсалі, ми маємо 5 подібних дитячих селищ, 7 шкіл-інтернатів по всій Індії. І найголовніше - можливість знати історію своєї країни, безперешкодно вивчати рідну мову й культуру, якої, на жаль, діти не мають на своїй батьківщині. Саме тому, батьки з болем на серці посилають своїх дітей у цю небезпечну подорож гималайскими горами із Тібету до Індії. Вона триває близько місяця забирає дуже багато сил, здоров»я, а інколи й життя. Буває, що під час цієї небезпечної мандрівки діти відморожують пальці , втрачають зір...Про це дуже важко розповідати та ще важче це бачити".

Справді, ці історії дуже важкі та драматичні. Кожна з них хоч і дуже різниться, але однаково ріже серце. Але працівники Тибетського Дитячого Селища роблять усе, щоб життя цих дітей знову здобули фарби. І можу сказати, що в них це дуже гарно виходить. Продовжує розповідати головний секретар Тибетського Дитячого Селища Туптен Дорджи:

"У наших сімейних будинках ми намагаємося створити повністю сімейну атмосферу. Це і є нашою метою – щоб діти, котрі через деякі обставини не можуть бачити своїх рідних, почувалися тут, як удома. У кожній із наших родин у середньому 35-40 дітей. За ними стежить мама (саме так ми називаємо виховательок). У родині живуть різні за вікок діти. І старші допомагають мамам прибирати, готувати, виховувати молодших. Тобто все в нас тут, як у звичайних сім'ях".

Коли я побувала там, діти весело грали, готувалися до завтрашнього ярмарку, із задоволенням розповідали як в них справи й проводили мені екскурсію селищем. Вони, до речі, чудово знають англійську. Адже в селищі вони не лише живуть, а й здобувають освіту:

"Діти починають навчання у віці 3-х років. Викладання тибетською мовою. Щоправда паралельно діти вчать англійську, причому починаючи з садка. Далі ми їх дуже агітуємо продовжувати навчання. І вони із задоволенням це роблять – легко вступають у індійські інститути, університети. Хоча часто-густо наші учні повертаються до нас – вже як професійні працівники. У нас зарплати не великі, проте не зважаючи на це наші випускники все рівно повертаються, часто зрікаючись від престижних і високооплачуваних місць. Але й це можна пояснити. Їхні спогади про це місце дуже теплі і вони самі хочуть допомогти стати на ноги діткам, хочуть допомогти їм здобути сім'ю. Сьогодні близько 60 відсотків наших співробітників – це наші колишні випускники".