Контакти: e-mail: savetibet@ukr.net

[ 22.02.2007р.]

У недавно виданій у Лондоні книжці «Нищення пам’яті: архітектура у війні» журналіст та колишній редактор британського архітектурного тижневика «Building Design» Роберт Беван доводить тезу, що навмисне руйнування пам’яток архітектури будь-якої країни не лише впливає на моральний стан нації — воно є також актом викорчовування пам’яті культури, а зрештою — самого її існування. Адже для кожного народу архітектура є культовим об’єктом і набирає значіння тотему — містичного охоронця народу. Споруда церкви є не лише храмом але й репрезентує присутність суспільства у часі, його культурну пам’ять, є матеріальним доказом реальності й легітимності його історії. Автор приходить висновку, що метою — іноді неусвідомлюваної — нищення чужих архітектурних пам’яток може бути завоювання території та впровадження нової національної, релігійної та ідеологічної ідентичності. На доказ своїх міркувань, Роберт Беван цитує фразу Мілана Куделі: «Боротьба людей проти сили — це боротьба пам’яті проти забуття».

«Війна проти архітектури» ведеться через те, що історичні споруди завжди мають особливе значення для людей — значення, яке можна знищити, затоптати. Роберт Беван слушно пише, що з метою формування і фальсифікації історії та національної ідентичності завойованих народів завойовники часто вживають новобудови. Тому, на думку Бевана, «війна з архітектурою» не є випадковою, а радше є обміркованою політикою «примусового забуття», виховання «яничарів», а напади на бібліотеки, сакральні місця, пам’ятники — то є акти культурної чистки.

На книжку «Нищення пам’яті: архітектура у війні» з’явився ряд рецензій в Західній пресі. Рецензенти пишуть, що «Геноцид та вандалізм є фатально переплетені. Це засвідчує практика завоювань. І тому загроза нашим пам’яткам є загрозою нашій колективній ідентичності... Справа іде про нашу приналежність, про наше почуття бути собою». На думку рецензентів, «книжка документує жахливо потворну тему: тему нищення культури в часи конфлікту — будинків, бібліотек, художніх картин. Тобто все те, що формує у нації почуття гордості та ідентичності, проявляє її вартість і силу. Культурну війну автор описує як суто негативну діяльність, що забирає чи знищує пам’ять, будинки, ідентичність; діяльність, яка прагне до стану спустошення, порожнечі, убогості. Рецензенти пригадують нищення єврейських синагог, бомбардування Дрездена, недавні етнічні чи культурні чистки у Палестині, Боснії та в інших країнах.

У своїй книжці Роберт Беван аналізує кілька країн, які постраждали від винищення завойовниками їхньої історичної культури.

В 1950 р., в Тибеті нараховувалося шість тисяч буддійських монастирів. Після 30 років панування Китайського уряду, там залишилося лише 10 монастирів! Нищення Тибетської культури включає такі вчинки, як вивезення до Шанхаю останків та гробниці сьомого Далай Лами (п’ять метрових статуй з бронзи та золота). Активно провадиться викорінювання пам’яті тибетського народу — одного з найдавніших в Центральній Азії. Цю тактику можна порівняти хіба що з голодомором України 30-х.

Неабияку увагу звернув Роберт Беван на аналіз новітньої історії України, де в тридцяті роки нищили архітектурні пам’ятки українського бароко в містах, а також унікальні дерев’яні храми по селах. Тоді було знищено майже всі дерев’яні церкви центральних областей країни та всі високі дерев’яні церкви Лівобережжя. Це була «боротьба з українським націоналізмом». Про це Беван написав «Доля циx церков — одна з найболючіших трагeдій в новітній історії архітектури, яку можна порівняти лише з втратою дерев’яних синагог».

Про нищення в пост-голодоморних 30-х художніх творів, скажімо, праць знаменитого Анатолія Петрицького чи бойчукістів, на Україні до сьогодні «соромливо» не полюбляють згадувати. Як відомо, нищення української культурної спадщини на Україні продовжувалось після Другої світової війни. Так, попри міжнародні зобов’язання щодо охорони культурних цінностей, у Державному музеї українського мистецтва у Львові знищено твори бойчукістів, Архипенка, Нарбута; пізніше знову палили колекції рідкісних книжок головної бібліотеки країни, тощо...

Згадуючи Радянський Союз, Роберт Беван пише, що «Національні культури, мови та історія були роздавлені або викреслені заради того, щоби створити нову історію, — включно з історією архітектури — сумісну з русифікацією радянських республік. Україна дуже сильно потерпіла в результаті цієї політики. ЇЇ селянство голодувало, її інтелігенцію знищено, а міста розграбовано... В колись прекрасному Києві, серці української церкви та націоналізму, архітектурні пам’ятки також зруйновано...»

Англійський журналіст у своїй книзі твердить, що «підчас ХХ століття приблизно 10000 історичних українських архітектурних пам’яток щезло в часи «нових порядків» Сталіна та Гітлера». Описуючи нацистсько- расистські теорії щодо знищення i поневолення слов’ян та викорчування їхньої культури, Роберт Беван вважає, що «Київ є доказом цього нищення... Під кінець війни не лише Київ був у руїнах. Відступаюча німецька стратегія випаленої землі створила спустошення, що простягалося від Ленінграду до Криму».

Підготував Тит ГЕВРИК, Київ — США

Джерело: Газета «ДЕНЬ»