ГОЛОВНА

НОВИНИ

СТАТТІ

ВІДЕО

ТИБЕТ

ДАЛАЙ-ЛАМА

ПРОЕКТИ

КОНТАКТИ






ПО ЦЕЙ БІК ІМІДЖІВ

ЛЮБКО ДЕРЕШ,

ДЛЯ «ТЕЛЕКРИТИКИ»

Український письменник Олександр Ірванець якось розповів мені історію про те, як російські актори Володимир Висоцький і Валерій Золотухін зустрілися з Його Святістю Далай_Ламою ХIV. Діло було в Парижі десь у середині 1970_х. Панове артисти перебували там на гастролях. Обидва були, як відомо, алкоголіками, і їхнє прохання до Його Святості було позбавити їх цієї прикрої залежності. Митцям було даровано аудієнцію, і під час зустрічі Далай_Лама благословив артистів. На ранок ані Золотухін, ані Висоцький на горілку не могли навіть дивитися. Пройшов місяць, пройшов

другий – а пити не хочеться. На третій місяць якось уранці прокидається Золотухін і відчуває нестерпне фізіологічне бажання напитися. У найближчому гастрономі купує «чекушку» і по дорозі до театру випиває її. У театральному буфеті він зустрічає Висоцького з пляшкою майже прикінченої «Столичної».

«М_да, – сказав Висоцький, побачивши підпитого колегу. – Здається, старий про нас забув».

AVE ТIBET

Зустрітися з Його Святістю мені пощастило буквально в останні тижні року, що, власне, минув. Тоді у Дхарамсалі, місті на півночі Індії, де розташована резиденція Далай_Лами й уряд Тибету у вигнанні, відбувалася прес_конференція Його Святості з українськими, російськими та калмицькими журналістами. Саме на ній мені й поталанило бути присутнім.

Такого плану зустрічі у Дхарамсалі відбуваються щороку, й українські медіа вже мали змогу побувати в цих благословенних місцях. Організовують зустрічі журналістів СНГ із Його Святістю представники тибетського парламенту спільно з російським Центром тибетської культури та інформації «Збережемо Тибет!». У Києві Центр має своїх однодумців, зокрема, в особі пана Олега Ткаченка. Сам пан Ткаченко співчутливо ставиться до геноциду тибетського народу і неодноразово був зачинателем акцій, що мали зв’язок із культурою Тибету та Його Святістю. У моїй ситуації він узяв на себе роль посередника між

київськими журналістами і брутальною екзотикою Дхарамсали, в якій уже не раз бував.

Отримавши від пана Ткаченка запрошення відвідати Його Святість, я був упевнений, що стану одним із 25 інших представників української інтелігенції, котра планувала їхати на аудієнцію. Для діячів культури планувалася окрема зустріч, аби не змішувати їх із журналістами, котрих теж з України планувало їхати чимало.

Однак події осені, що минули під знаком падіння гривні, суттєво скоротили штат охочих відвідати Індію власним коштом. З усієї української громади поїхали тільки організатор виправи пан Ткаченко та троє інших журналістів, серед яких був і я, представляючи в своїй особі «Телекритику».

ЗАПАХИ ІНДІЇ

Знайомство з іншою країною почалося одразу ж в аеропорту Делі, де підтвердилися слова товариша: «В Індії навіть повітря інше, густе і пахне по_інакшому». Справді, повітря в Делі саме таке: густе і пахне по_інакшому – пахне смогом. Це він додає побуту в Делі асоціацій зі смітником, який поволі тліє. Зрештою, Делі справді схоже на смітник, у якому не відрізниш, де нескінченні недокінчені будівлі переходять у розвалини й трущоби, так і не ставши чимось повноцінним у європейському розумінні.

Нічний 12_годинний переїзд із Делі у Дхарамсалу в джипі не можна назвати приємним у жодному разі, адже екзотичні переживання від того, що тебе везе водій_тибетець, швидко приїдається. Так само швидко втрачається ентузіазм із приводу манери індусів поводитися на дорозі.

Для цієї країни не існує жодних правил дорожнього руху, відомих у нас, натомість існує одне, нам не відоме. Воно написане на задніх бамперах кожного автомобіля: «Please horn!» («Сигнальте, будь ласка!») – це заохочення до того, щоби водії й пішоходи орієнтувалися у вуличному русі виключно на слух. Манера індусів використовувати роздільну смугу як вісь, котру необхідно брати між колеса, зачаровує і лякає – як і манера з’їжджати з неї при зустрічному транспорті в останні секунди.

У Дхарамсалі тибетці поводяться на дорогах точно так, як індуси. Пересування вузькими вуличками верхнього району міста нагадує кориду з металевими биками, від яких потрібно відскакувати в канаву, як тільки почуєш сигнал.

З’ЇЗД ДЕЛЕГАЦІЙ

Дхарамсала є осередком тибетських біженців, оскільки саме тут розташований тибетський уряд у вигнанні та резиденція Його Святості. Тут і Центр біженців, куди журналісти мали нагоду навідатися перед конференцією, а також сирітський будинок із тибетськими дітьми. Саме ці місця планували показати нам представники тибетського уряду в перший день офіційної програми. На той час у Дхарамсалі вже поселилися не тільки ми, але й представники ЗМІ Росії.

Порівняно з багаточисельною командою російських і калмицьких журналістів, наша невеличка компанія мимоволі створювала враження занепаду українських медіа. Однак ясна свідомість моїх співвітчизників швидко підмітила бажання деяких російських колег втягнути нас у протистояння іміджів (адже іміджі споживаються не тільки заради споживання, тривають цілі війни іміджів), і українській делегації вдалося мирно зняти міжнаціональне напруження за допомогою співчуття й усвідомленості – основних інструментів буддизму.

Більшості журналістів були цікаві не стільки відвідини притулку чи центру біженців (мовчу про Інститут медицини та астрології), скільки зустріч із Його Святістю. Це викликало деяке здивування, адже саме цю культуру і цих людей намагається врятувати Далай_Лама, коли каже: «Save Tibet». З іншого боку, емблема з закликом «Save Tibet!», допоки не стикнешся з тим Тибетом у вигляді біженців та  сиріт, володіє силою чистого, рафінованого іміджу, і в задзеркаллі цього, у принципі, досить.

ПОГЛЯД ІЗ ЗАДЗЕРКАЛЛЯ

Будучи людиною доволі далекою від політичних перипетій довкола Тибету, я вважав себе, слідом за агентом Купером із телесеріалу «Твін Пікс», небайдужим до цієї гірської країни і до людини, котра найповнішою мірою цю країну представляла. Перед мандрівкою довелося ближче познайомитися з біографією Далай_Лами, як і з поглядами на нього у масмедіа.

Вони, ці погляди, діляться не більше, ніж на два. Перший погляд належить Китаю, і він лаконічно, в дусі Піднебесної, характеризує Далай_Ламу образами «демона в людській подобі» та «вовка в монашій одежі» – сепаратиста, котрий хоче відлучити щасливий тибетський народ від дружньої сім’ї КНР.

Інший погляд умовно належить Америці. Це образ борця за незалежність Тибету, борця за демократичні і гуманістичні ідеали, образ, близький і зрозумілий європейській цивілізації. Далай_Лама, справді, дивовижно популярна фігура у Європі та США. За даними International Herald Tribune, Далай-Ламу в Європі поважають навіть більше, ніж Ангелу Меркель чи Ніколя Саркозі, а в США за рейтингом найбільш шанованих лідерів Далай_Ламу випереджує тільки Тоні Блер.

Досягти такої популярності без співпраці зі ЗМІ годі й сподіватися. Справді, XIV Далай_Лама – перший лама, присутній у медіапросторі як медіафігура, як образ або ж, коли вжити англійське слово, як імідж.

Зрозуміло, що найбільшим моїм дерзанням було побачити справжнього Далай_Ламу – без іміджів, живого і безпосереднього. Крім того, в мене було до нього декілька запитань. Зокрема, збивала з пантелику низка заяв Далай-Лами про те, що це його втілення стане останнім. У моєму уявленні це суперечило обітниці Бодхісатви перевтілюватися доти, доки всі живі істоти не знайдуть, як позбавитися страждань.

На конференції Його Святість дав пояснення цим словам: він мав на увазі те, що, ймовірно, не перевтілюватиметься більше як Далай_Лама. Його Святість вважає, що інститут далай-лами вичерпав себе. Якщо тибетський народ вирішить, що єдиний лідер їм більше не потрібен, так цьому й бути. Натомість перевтілюватися далі Його Святість вважає своїм священним обов’язком і не виключає, що в наступних втіленнях він може прийти як жінка. Також було цікаво довідатися думку Його Святості

з приводу мас_медіа – адже він є їх безпосереднім учасником. На це Його Святість теж має певні опінії. Він вважає засоби масової інформації одною з двох наймогутніших зброй нашого часу, поруч із освітою. Найбільшою ж небезпекою від ЗМІ він вважає надмірну демонстрацію насильства. Замість того, щоби вселити в глядача співчуття, така демонстрація приводить до байдужості, до зникнення співчуття, а цьому знайти виправдання, на думку Його Святості, неможливо.

ПІСЛЯ ЗУСТРІЧІ

Побачивши, з яким трепетом Далай_Ламу зустрічали буд дійці-калмики, я зрозумів, що, крім китайського й американського, існує третій погляд на Далай_Ламу. Його можуть вмістити в собі лише тибетці й ті, для кого Його Святість є Істиною – не просто лідером буддистів, а провідником Дійсності.

У цьому, третьому випадку, не виникає жодних думок про те, як трактувати слова Його Святості, як сприймати його заяви і вчинки. Політичні контексти, медійні посередники стають неважливими, залишається лише Дійсність, що проявляє себе в подобі людини. Але такий погляд переводить нас зі світу зображень, світу іміджів у світ Істини. На жаль, побачити Далай_Ламу очима ревних калмиків, котрі

кількома сім’ями складалися грошима, щоби відправити когось одного, хто привіз би його лагословення, мені не вдалося. Десь тоді й з’явилася перша підозра, що калмики і я побачили двох різних Далай-Лам – Його Святість і його відображення. І я не міг стверджувати, що бачив правдивішого.

Недаремно тибетці називають Далай-Ламу «Кундун», що означає «Присутність». Тільки таке звертання не применшує Дійсність, дозволяє побачити її такою, якою вона є. Сприймати чотирнадцяте перевтілення Будди Милосердя інакше, ніж «Кундун», значить, вийти за межі цього третього погляду і повернутися у світ іміджів.

ДИЗАЙНЕРСЬКИЙ ІНСАЙТ

В останній день мого перебування в Дхарамсалі тибетські буддисти святкували день відходу в Нірвану першого патріарха школи Ґелуґ лами Цонкапи. Наші друзі з організації Save Tibet допомогли українській делегації побувати на сакральному дійстві. Ритуал розпочинався о третій дня з прибуттям у головний храм міста Його Святості й закінчувався нічною ходою ченців зі свічками. Світло свічки було символом приношення ламі Цонкапі, і що більше ти запалиш свічок, то більше заслуг отримаєш. Як сказала моя колега з «Газети по_українськи», котра теж бачила місто, заставлене палаючими свічками: «Буддисти – класні дизайнери».

Можливо, ця фраза, а може, й конференція напередодні, мимоволі наштовхнули мене на низку думок суб’єктивного характеру.

РИНОК ОБРАЗІВ

Ера споживання матеріальних благ пройшла зеніт і тепер хилиться до горизонту. Споживати більше, ніж споживається зараз, нема куди. Потрібні нові території, де б філософія консьюмеризму реалізовувала себе далі, й такі території є. Це територія нашого «я», і споживати на ній можна зображення себе, або ж, як це називають на Заході, «імідж». Наша західна цивілізація занурена у своєрідний антисвіт, який є відображенням світу справжнього. Дорогою до світу справжнього, за визначенням, є релігія. Дорогою до справжнього може вирушити тільки наше «я» – інакше замість нас цим шляхом піде щось інше.

Культура споживання іміджів пропонує картину, дзеркальну до шляху в дійсність. Власне «я» замінюється на образ «я» (імідж), котрий приносить ту ж солодкувату насолоду, яка наступає від споживання матеріального.

Щоби далеко не ходити за прикладами, досить лише поглянути на сучасні субкультури – готів та емо. Перші проповідують підкреслено понуре, «екзистенційне» ставлення до життя, упиваються кітчевою естетикою хоррору, такою ж далекою від хоррору людської екзистенції, як хрести на їхніх шиях від хрестів віруючих. У випадку з емо об’єктом купівлі продажу стає емоційність – цілий зріз внутрішнього світу, котрий раптом виявився затребуваним. Під це позерство (емо_позери –особливо демонстративна течія цієї субкультури) створено цілий сегмент ринку, зі своїм стилем одягу, аксесуарами, не кажучи вже про музику та інші продукти медіа.

Куди небезпечніша торгівля відбувається в секторі духовності. Образ «я – буддист», «я – тантрист» чи «я – суфій» настільки ж солодко млоїть душу, як і образ «я – готичний». Середовища споживання цих образів, звісно, різняться, однак загальний принцип підміни себе залишається.

Загальна доступність сакральних текстів створює ілюзію доступності їх наповнення, а секулярна дійсність цю ілюзію підтримує. Приміром, відкриття квантової фізики парадоксальним чином нагадують концепції буддійської «порожнечі», «моменту, що породжує момент» і т. д. Але, мабуть, тільки реальний контакт із традицією тієї чи іншої релігії допомагає побачити, по який бік зображення (іміджу) ми знаходимось і наскільки правомірними є наші порівняння. Ототожнившись із іміджами, ми здатні бачити лиш іміджі й зводити все до рівня іміджів, дизайнів та інтер’єрів.

ПОВЕРНЕННЯ

Тому, гуляючи осяяною тисячами свічок Дхарамсалою та пригадуючи свою зустріч із Далай-Ламою, я не міг не погодитись, що буддисти справді класні дизайнери, і всі ці колеса молитв, прапорці зі священними текстами, розвішані на кожному кроці, камені з викарбуваними мантрами – все це створює пристойний інтер’єр, добре вписаний у природу Гімалаїв. Але, будучи по цей бік іміджу, я не міг позбутися

відчуття, що з Його Святістю я так і не зустрівся. Єдине, що мене втішало, це історія, розказана мені Сашком Ірванцем про Золотухіна і Висоцького. Схоже, для нашої епохи незустріч зі Справжнім – це хронічно.

Фото: Олеся Мальська

ТЕЛЕКРИТИКА · с і ч е н ь  л ю т и й · 2009







конференції



фотовиставки





©2008-2017 «Збережемо Тибет»

Контакти:
e-mail: savetibet@ukr.net
www.savetibet.org.ua
www.tibetian.org.ua