— До якої конфесії ви належите?
— Я — людина світу: буддист, православний, мусульманин, іудей і католик в одній особі. До всіх релігій я ставлюся як до продукту людської діяльності. Розвивати треба всі напрями, які сприяють духовному зростанню і формують активну свідомість.
Ілюмжинов підійшов до вікна, з якого відкривається краєвид на головну площу міста. З висоти ще раз відзначила ошатний і дуже функціональний простір. По один бік площі — чепурна буддистська ротонда, під нею встановлено молитовний барабан (кюрде), в якому закладено 30 мільйонів релігійних мантр. Його постійно хтось крутить. Вважається, що одне прокручування дає можливість вивчити на підсвідомому рівні мантри, і коли щиро загадати бажання — воно здійсниться. З іншого боку — пам’ятникЛеніну, чия бабуся була калмичкою. Посередині — витончений фонтан: букет із національним символом Калмикії — трьома лотосами. Вода у фонтані переливається різними барвами, а на золотавих шапочках лотосів вилискують сонячні зайчики. Тут-таки — дитячий майданчик з купою малечі і шахове поле з метровими шахами. Двоє саме грали. Спокійно, вдумливо, по-калмицьки.
— Ось тут, на площі перед нашим Білим домом, я спробував зібрати деякі, як ви кажете, артефакти Калмикії. Інколи ми з помічником спостерігаємо звідси за перебігом гри. Вболіваємо, робимо свої зауваження — між собою. Така своєрідна релаксація.
— Наближаються нові вибори президента ФІДЄ, і вашим суперником цього разу виступає знаменитий гросмейстер Анатолій Карпов...
— Якби не було Карпова, його варто було б придумати. У нього немає програми, немає ідей, а 170 країн світу — це не жарт! Ви ж не сядете за штурвал реактивного літака або в стоматологічне крісло, знаючи, що замість лікаря перед вами якийсь сантехнік Вася. Тому його конкуренцію вважаю несерйозною.
— Що для вас означає Хід Конем?
— Перевага коня в тому, що він може перестрибнути через кілька клітинок. Інноваційний форум, вітряки, «Нью-Васюки» — усе це Хід Конем. Відкрили відділення буддизму при університеті. Інтернат для обдарованих дітей. Збиратимемо таланти по селах. Саме так знайшли талановитого хлопчину, тепер він наймолодший гросмейстер світу — 16 років. Людство періодично народжує геніїв. Держава має їх селекціонувати.
— А якою фігурою ви почуваєтеся на шаховому полі Росії?
— Я не прив’язую себе до жодного з шахових полів і почуваюся насамперед особистістю, чиї функціональні обов’язки можуть бути якими завгодно, але результат роботи має бути скрізь найкращим, — і це головне.
— Ваша улюблена шахова фігура?
— Будь-який пішак може стати королевою. І найулюбленіша фігура для мене — та, хід якої вплинув на результат партії.
— Ваш інтерес до гороскопів «суто спортивний», чи ви користуєтеся послугами астрологів?
— Захоплювався всіма цими речами в студентські роки. Навіть брав участь у з’їзді астрологів за принципом «знання зайвими не бувають». А щодо послуг — звісно, ні. Якщо ними користуватися, можна все життя на одному місці просидіти, чай калмицький пити і нікуди не рухатися. Судіть самі: якщо мені за гороскопом нікуди не можна летіти, а в мене на місяць наперед розписано кілька офіційних заходів у різних країнах світу...
— А як щодо прикмет? Кажуть, ви прийняли рішення про проведення форуму після того, як у процесі обговорення вдарив грім і блиснула блискавка.
— Справді, я всі рішення приймаю блискавично. А якщо прийняв — вимагаю такої самої блискавичної і якісної реалізації. Інноваційний форум підготували за півтора місяця. На будівництво Міста Шахів витратили трохи більше року. Головний Хурул побудували за дев’ять місяців. А від самої ідеї до її реалізації минув рік. За три місяці було розроблено всю проектну документацію, створено макет. Я поставив його на столі у себе в кабінеті й милуюся, а тим часом прийшла делегація калмицьких бабусь привітати з китайським Новим роком. Побачили макет, запитують: «Що це за краса така?» Я відповідаю: новий хурул. Вони заплакали й кажуть: «Дай Боже щоб хоч онуки його побачили». — «Які онуки? — обурився я. — Цього року калмицький Новий рік святкуватимете вже в новому Хурулі!» Всі опустили очі...
Тоді саме відбувся візит Далай-лами XIV, ми попросили його освятити для будівництва хурула колишню територію заводу залізобетонних конструкцій. Він провів ритуал, побажав нам удачі. А коли через рік я привіз йому фотографію відкриття хурула, він довго мовчав, а потім сказав: «Напевно, вищі сили вам допомагали».
— Які, на вашу думку, складові цих вищих сил.
— Щоб сили ці допомагали, потрібно їх зацікавити. А зробити це можна завдяки вірі, працьовитості та чітко продуманому плану дій. І максимальній концентрації на тому, що на цей момент для тебе — найголовніше. Як розповів мені один буддистський лама, є стан духу, що називається позою стрілка. Натягнуто лук, людина зосереджена і вже нічого не бачить, не відчуває, крім цілі. Гримне грім над головою, ударить поруч блискавка — не ворухнеться, жоден м’яз не здригнеться. Ти і ціль. Ти зливаєшся з ціллю, стаєш з нею одним цілим, і тоді стріла, випущена тобою, влучає в яблучко.
Ми працювали у три зміни. Я йшов з роботи о третій годині ночі, а о сьомій ранку вже проводив планірки. Працювали за чітко продуманим планом, перед кожним чітко ставили завдання, щодня контролювали якість виконання.
— І довго в такому темпі можна витримати?
— Ще з армії я усвідомив для себе одну просту істину: важко — в перші дні, і тут не треба себе жаліти. Чим більше жалієш, тим повільніше втягуєшся в ритм роботи. Ламати себе, доводити до знемоги, доки організм не звикне до навантажень, до нового темпу, — і тоді приходить друге дихання. А щоб не зашкодити здоров’ю, слід освоїти техніки розслаблення й акумулювання енергії чи хоча б найпростіший аутотренінг. У людині закладено величезний запас міцності. Так розпорядилася природа, і гріх не скористатися цим резервом. Тривалість життя визначається не прожитим часом, а кількістю зробленого.
— У вас у кабінеті стільки цікавих речей — усілякі тигри, ікони, буддистські танка, книжки... Немає тільки постаменту з нагородами. Чому?
— Для мене нагороди не мають жодного значення, вдячність народу — теж. Я не очікую вдячності, а працюю заради реалізації своїх ідей. Якими, до речі, завжди готовий поділитися.
Кірсан Миколайович посміхається. Підписує свою книжку «Терновий вінець президента» і традиційно по-калмицьки бажає «білої дороги». У приймальні вже чекає делегація японців.
...Зворотний рейс Еліста — Москва. Аеропорт Домодєдово. Чашка кави за ціною порції калмицької баранини. Маса людей, метушня, стійки з різноманітною російською періодикою. Свідомість ще не перебудувалася і вихоплює з маси друкованих заголовків ті, які стосуються Калмикії: «Маленькая республика шахматистов и буддистов, которыми управляет ненормальный президент», «Кирсановщина — что это такое», «Опыт Кирсана стоит изучить»…
Розгортаю подаровану Ілюмжиновим книжку. Погляд зупиняється на рядках:
«Робота в бізнесі привчила мене розраховувати тільки на власні сили. Ти — бігун на далекі дистанції. Ти сам. І немає надії на допомогу друга, партнера, на поблажливість, на слабкість. Якщо почав — іди до кінця. Якщо робиш — став найвищу планку, і нехай переможе сильніший. Надія на допомогу робить тебе уразливим».
Де грань між правдою і вимислом? Між божевіллям і конструктивним креативом. І чи вправі ми давати свою оцінку? Філософське запитання...
На пам’ять спала розмова з головним ламою Калмикії.
«Наш основний принцип — відкритість і прагнення до щастя», — каже 38-річний лама, котрий обіймає цю посаду вже 17 років. Інше — відносне. Все у світі взаємозалежне й все перетікає одне в інше, день у ніч, інь у янь, чорне в біле, ілюзія в реальність і навпаки»
…Що правильніше — набудувати заводів і на кілька відсотків знизити безробіття чи побудувати Місто Шахів, створивши тим самим прецедент, завдяки якому інтерес молоді до вивчення іноземних мов зріс уп’ятеро? За рахунок офшорної зони побудувати дороги, яких у Калмикії практично не було, і одержати ряд обвинувачень у фінансових шахрайствах чи не робити цього? І що краще — залишитися главою республіки чи стати, нарешті, людиною світу, реалізуючись у тих сферах, які до цього були недоступні? Безперечно одне. Сьогодні Калмикія дійсно має своє обличчя: по-буддистськи доброзичливе, по-східному підступне, по-європейськи конкретне і по-радянськи психологічно близьке усім нам. Побувавши у ній, отримуєш потужний інтелектуальний поштовх. І не просто замислюєшся про сенс життя, а починаєш шукати своє місце в цьому світі, своє призначення, причому шукати активно, гостро відчуваючи, наскільки прекрасне і швидкоплинне життя...
…А тигр є тигр. Навіть падаючи з величезної висоти, він обов’язково приземлиться на всі чотири лапи. По-котячому. Впевнено. Граціозно. З гідністю.
Вікторія Бондаренко
ДЗЕРКАЛО ТИЖНЯ
