Я йду проспектом Остапа Бендера. П’ю чай за одним зі столиків експозиції з дванадцятьма стільцями і бронзовим Остапом, який розглядає шахового коня. Кінь показує на арку з написом «Місто Шахів», City-Chess, трохи нижче приписка — «Нью-Васюки». Між двома ліхтарями у формі шахових слонів проходжу до п’ятиповерхового будинку зі скла та бетону — Палацу шахів. У його холі — метрові шахові фігури, грати якими можна цілодобово. Довго не мудруючи беру пішак і ходжу є-2-є-4.
Так починається моє перебування у столиці Калмикії Елісті.
Впродовж усього часу, проведеного в цій дивній республіці, не полишає і навіть день у день посилюється відчуття ірреальності того, що відбувається.
Найбільший у Європі буддистський храм — Головний Хурул, квітучі лотоси в дельті Волги, космічна безмежність калмицького степу, православний священик, який звертається до інших керівників конфесій словом «брат», віце-спікер парламенту — за сумісництвом лікар-реаніматолог і перекладач головного лами республіки, повна відсутність графіті (!) на стінах будинків, статус найспокійнішої республіки Росії (і це між Чечнею та Дагестаном) і, нарешті, ініційований керівництвом республіки міжнародний форум креативних технологій, що зібрав колоритних учених — фахівців у галузі різних інновацій.
Сам очільник республіки — Кірсан Ілюмжинов...
Спілкуючись із ним, не завжди розумієш, говорить він серйозно чи жартує. Він настільки багатогранний, нестандартний і красномовний, що після п’ятихвилинного захоплюючого монологу вже не важливо, нова це смислова грань розмови чи просто її відблиск.
 |
Памятник Бендеру |
— Витончена робота, — випереджає моє запитання співрозмовник, — друзі подарували. Взагалі, в мене тигрів багато. Естампи, гравюри, картини, оця — подарунок президента Монголії.
… Не тримай барса за хвіст, але якщо схопив — не відпускай, — промовляє калмицька народна мудрість.
Владу в країні Ілюмжинов утримує 17 років. Двічі — як обраний президент. З 2005-го — як очільник уряду, особисто призначений президентом Росії.
Термін його повноважень спливає 24 жовтня. Тоді ж мають відбутися і перевибори керівника міжнародної шахової федерації ФІДЄ, президентом якої він є. Все літо в Калмикії тривала традиційна передвиборна тягучка: війна компроматів, порушення кримінальних справ проти людей його оточення. Опоненти обвинувачують Ілюмжинова у фінансових шахрайствах, неефективному управлінні, у тому, що з республіки виїжджає молодь.
Прибічники ставлять у заслугу те, що в Калмикії зберігається стабільна політична ситуація: головна галузь економіки — сільське господарство — за останні десять років стала рентабельною, республіка практично стовідсотково газифікована, має широку мережу доріг із твердим покриттям. Окремі теми — відродження духовності; масове поширення шахового руху, включно із запровадженням у школах обов’язкових уроків з навчання дітей гри в
шахи.
 |
Главная площадь Города Шахмат |
…Він завжди вислизав і зараз готується до чергового стрибка, мружачи розумні очі. Доброзичлива мова. М’яка котяча хода, жодного зайвого кілограма...
— Кірсане Миколайовичу, офіційно ви не озвучуєте, кого б хотіли бачити своїм наступником. Чому?
— Я підтримаю будь-яку кандидатуру, на якій зупиниться «Единая Россия». Ми виконали завдання, які перед собою ставили. Наступникові залишаю стабільну республіку з хорошим фундаментом для подальшого успішного розвитку. Мені не важливо, хто обійме цю посаду. У будь-якому разі ми ефективно взаємодіятимемо. Я залишуся в Калмикії. Робота — моє хобі. І я готовий продовжувати трудитися на благо республіки в будь-якому статусі.
— У вас багато ворогів. Як ви використовуєте їхню енергію?
— У мене немає ворогів. Я ніколи ні з ким не борюся. Бог дав нам мало часу, і його треба витратити на творення. Ніколи не тримався за владу, за бізнес, коли в мене його хотіли відібрати. Просто віддавав та й усе. Інколи до мене приходили, запитували: чому так просто віддав, напевно, щось замислив? Я пояснював, що не маю часу буцатися, краще щось нове створю. Можливо, хтось і вважає мене ворогом: зняв із роботи, вигнав, скоротив, — це їхні проблеми. Особисто мені однаково, хто що про мене думає.
— Калмикія часто ініціює проведення міжнародних заходів. Останній — інноваційний форум «Креативні технології. Шляхи і перспективи розвитку». Чому з безлічі варіантів ви вибрали саме цей?
— Життя прискорюється, стає дедалі більш інформаційно насиченим, і сьогодні, щоб досягти успіху, людині доводиться опрацьовувати дедалі більше інформації. Бо сьогодні розвиватися можна, тільки постійно тренуючи мозок та апробуючи нові, нестандартні ідеї. Іншого шляху немає. Розвиток за тими сценаріями, які існують тепер, призводить до кризи, подолати яку можна, тільки сформувавши нову концепцію відносин.
Я вітаю людей, котрі нестандартно мислять, налаштовані на швидке прийняття рішень та їх реалізацію. Ми не дуже довго живемо в цьому світі й просто зобов’язані реалізуватися. Форум зібрав фахівців, яких умовно можна поділити на дві категорії. Перші займаються адаптацією людини до нових інформаційних реалій, пропонуючи техніку швидкого отримання знань та їх освоєння, методику розслаблення й керування свідомістю, інші — працюють у глобальному плані, створюючи інноваційні моделі розвитку суспільства. Їхня взаємодія обіцяє бути ефективною. Але важливо створити їм умови та дати імпульс. Саме таке завдання ми перед собою поставили. Вже підписаний указ про створення такого центру на базі калмицького університету.
— Що свого часу послужило таким імпульсом для вас?
— Кілька ключових моментів у житті. Мене, за доносом двох однокурсників, звинуватили в «розпиванні спиртних напоїв у громадському місці» і виключили з партії та МДІМВ. На мене хотіли повісити обвинувачення в шпигунстві, потім схилити до співпраці. Казали: їдь із Москви. Боротися з системою марно. Та я не полишав спроб, і мені пощастило. Після листів Ілюмжинова, адресованих 19-й партійній конференції, Горбачову, голові КДБ СРСР, міністру закордонних справ Шеварднадзе, і піврічного подальшого розгляду був відновлений в інституті та в партії.
Я — фахівець із Японії (мова, історія, економіка, культура) і зовнішніх економічних зв’язків із країнами Сходу. Закінчив інститут, виграв конкурс на посаду керуючого радянсько-японським спільним підприємством «Еко-Райдуга». У 1990-му став президентом міжнародної корпорації «Сан». Ввійшов у принципово нову систему відносин, методів ведення бізнесу. Навчився чіткості, пунктуальності, поваги до колег. Але заробив перший мільйон на угодах, на які японці не йшли, оскільки ризикувати було не в їхніх правилах. У результаті дійшов висновку — досягти успіху можна в будь-якій, навіть безнадійній, на перший погляд, ситуації.
— Тому ризикнули у 32 роки балотуватися на посаду президента Калмикії, однієї з найбідніших і нерозвинених автономних республік Росії.
— На час розвалу Союзу Калмикія не мала нічого — ні корисних копалин, ні газової труби, ні заводів, ні навіть власної релігії. Всі наші буддистські храми — хурули — знищили ще під час заслання калмицького народу в Сибір. Була єдина на всю країну православна церква. Жодного музею, жодної національної гімназії. 98% місцевого бюджету — дотації з Москви. За кількістю шляхів із твердим покриттям і за газифікацією ми посідали останнє місце в Росії.
— Яку мету ви перед собою поставили насамперед?
— Головним завданням було дати людям впевненість у власних силах. Примусити їх повірити в те, що вони самодостатні і здатні на багато що.
Одного разу під час мого навчання в МДІМВ, коли стояла сильна спека, до мене підійшов один зі студентів і цілком щиро поспівчував: мовляв, що, чукча, спекотно тобі, там, на півночі, мабуть, холодніше. Я посміявся від душі, пояснив йому, що я калмик і в нас ще спекотніше, ніж у Москві. Але сам замислився. Саме тоді народилася ідея зробити Калмикію «брендом».
Створити потужний економічний механізм, ім’я якому — Калмикія. Але не за рахунок добродійності та кабальних подачок міжнародних фондів. А за рахунок внутрішніх резервів і ефективної взаємодії з зовнішнім світом. Допомагати — це не означає дати грошей, це означає навчити працювати. Провести своєрідну капіталізацію свідомості... Народ повинен навчитися заробляти сам. Щоб стимулювати молодь до праці, я вклав власних 50 млн. рублів, створивши навчальний центр для молоді, яка хоче займатися бізнесом, запровадив систему конкурсів і стажувань у себе в адміністрації. До речі, у ній більшість працівників — віком до 35 років.
Перші наші нововведення: Калмикія стала зоною пільгового оподаткування, ми відмовилися від російських кредитів і дотацій, що становили приблизно 2/3 доходів республіки, скоротили кількість міністерств у республіці з 40 до 5.
У 1994 році ми скасували Конституцію і прийняли Степове Укладення, 10-та стаття якого гласить, що всі калмики відповідальні за те, що відбувається на земній кулі. Це особливо важливо для вирішення основного завдання — формування і виховання етнопланетарного мислення, щоб із дитячих літ житель Калмикії співпереживав всьому світові і відчував свою співпричетність. Саме тоді мислення розкривається і людина стає спроможною до прийняття рішень.
Робота в бізнесі та в системі влади переконала: жодні економічні, політичні та інші інновації не дадуть позитивного результату, якщо не діє загальний Моральний закон. Єдиний для всіх. Мені заперечують: мовляв, спочатку треба підняти економіку, а потім думати про мораль. Але не буде цього «потім», якщо не буде закону совісті. Розкрадуть, розтягнуть по кишенях і швейцарських банках всю економіку. А народ, як завжди, залишиться ні з чим.
Ми прийняли рішення розвивати релігію, відроджувати історичну пам’ять народу, оскільки потрібні були духовні орієнтири.
Звернулися до свого минулого, до релігії як до частини світової культури. Побудували 46 буддистських храмів, окрему Православну калмицьку єпархію, костел. Два історичних музеї. Оживили місто «розумними» скульптурами, кожна з яких, навіть абстрактна, має свій прихований смисл. Місто Шахів — наочне підтвердження популярної колись пісні «мы рождены, чтоб сказку сделать былью».
Із цим завданням ми впоралися з допомогою нестандартних, але важливих заходів. Створили єдине у світі Міністерство у справах шахів. Всесвітня шахова олімпіада 1998 року допомогла відкрити для наших дітей світ. Вона виявилася таким потужним інтелектуальним поштовхом, що після її проведення в кілька разів підвищився інтерес до вивчення іноземних мов. Тепер калмики навчаються в багатьох країнах світу, більшість — у Москві. Я власним прикладом вчу народ, що це реально. Якщо щось задумав — зроби. Не намагайся вписатися у жодні рамки. Межі людських можливостей немає. Якщо завдання не вирішується, потрібно подивитися на нього з іншого боку. Дуже захотівши, все може здійснити. Мені завжди було цікаво бачити, як ідеї втілюються в життя, особливо коли вони здавалися нездійсненними.
— Буддистське прагнення до досягнення гармонії, тобто рівновага матеріального і духовного... Яке їх співвідношення в Калмикії? Які пріоритетні напрями розвитку республіки?
— У цьому плані Калмикія розвивається гармонійно. Розроблено й реалізовано регіональні програми та федеральні проекти, які не мають аналогів у російській практиці, з відродження пасовищного тваринництва. За поголів’ям великої рогатої худоби м’ясного напряму Калмикія посідає перше місце в Росії, стабільне друге місце за кількістю овець і верблюдів і одне з чільних місць — із конярства.
Сьогодні в нас 100-відсоткова газифікація та якісні дороги навіть у найвіддаленіші куточки республіки — виключно завдяки прийняттю нестандартних рішень. І хоча свого часу в Газпромі підрахували, що жителі Калмикії розрахуються за газифікацію через 1070 років, на даний момент ми нікому нічого не заборгували. Ми вирішили це питання за рахунок створенняофшорної зони.
Останні наші розробки — прокладка оптико-волоконного кабелю в усі райони республіки. Це кабельні труби, якими проходить уся цифрова інформація: телебачення, радіо, Інтернет. Ми не розбиралися і не прораховували, наскільки це нам потрібно, а спрацювали на перспективу. Підвели труби навіть до віддалених сіл на 50 дворів. Виходили з того, що інформація — найважливіша запорука успіху й неодмінно буде затребувана. Коли прокладали труби до берега Каспійського моря по безлюдному степу, де пасуться тисячі овець, над нами навіть чабани сміялися. А тепер «Лукойл» планує інвестувати 8 млн. доларів у будівництво двох газопереробних заводів. В’єтнамці будують завод із виробництва азотних добрив. Ще один завод — концерн «Єврохім». Усе це мільярди доларів інвестицій і тисячі робочих місць.
Вагіп Алікперов, коли йому сказали про цифровий кабель, не повірив, особисто перевірив, а потім запитує: «Ти божевільний чи шпигун? Звідки в тебе інформація про наше будівництво? Адже рішення було прийняте на місці, і про це ніхто не знав». У результаті ми заощадили гроші й залучили інвесторів.
Логіка тут безсила, спрацювала інтуїція, і жоден чиновник не зміг завадити тому, що вона підказала. На власному досвіді я переконався: якщо ти чогось хочеш, слухаєшся інтуїцію й чітко уявляєш мету, то створюється якийсь віртуальний простір, який притягує потрібних людей і ситуації.
— Вас звинувачують у тому, що ось уже сімнадцять років ви «гіпнотизуєте» своїми ідеями Москву.
— Наші пропозиції важко перетравлюються мізками чиновників. Надто вони не вписуються у звичні рамки. Тому перша їхня реакція завжди — критика. Наприклад, Місто Шахів, яке ми побудували за 11 місяців. У січні 1998 року газети писали, що Ілюмжинов планує проводити шахову Олімпіаду в юрті. Міжнародну комісію, яка приїхала на початку літа, довелося вивезти на екскурсію в степ і напоїти калмицькою горілкою, щоб вони дали добро на її проведення. А 27 вересня вже дві тисячі шахістів зі 120 країн світу грали свій перший тур у єдиному у світі шаховому містечку, побудованому за передовими європейськими стандартами. Я тоді стежив за грою, дивився на пісні обличчя чиновників, на захоплені обличчя наших калмицьких дітей і відчував справжній кайф від того, що МИ ЗРОБИЛИ ЦЕ!
До речі, хотіли офіційно дати назву шаховому містечку «Нью-Васюки», але процес узгодження в Москві настільки затягнувся, що мені довелося особисто втрутитися. Заходжу до одного високопоставленого чиновника, згода якого необхідна, а він мені по-дружньому прямо так і каже, мовляв, розумієш, якщо я такий папір підпишу, всі в мій бік пальцем біля скроні крутитимуть, отож не марнуй часу, ніхто його тобі не підпише виключно з цієї причини. Коли ж Калмикію відвідав Володимир Путін, він сміявся, почувши цю історію, і дав на цю назву своє президентське «добро». Але назва «Місто Шахів» була вже в усіх офіційних довідниках, і мені стало шкода витрачати гроші на перейменування.
Критикували мене і за будівництво вітряних електростанцій. Коли я починав, у РЕСі мене обзивали Санчо Пансою, казали: нічого не вийде. А тепер президент Росії Дмитро Медведєв дав доручення Держдумі підготувати закон про відновлювані джерела енергії. І вже багато суб’єктів федерації вишикувалися в чергу по наш передовий досвід.
Виходить, є конкретні результати, і керівництво країни їх бачить. Отож якщо це називається гіпнозом — я згоден бути гіпнотизером.
Що далі? Будівництво Євразійського каналу, мета якого — з’єднати Каспійське море з Чорним. Торік президенти Росії і Казахстану прийняли рішення про його будівництво, на що ЄБРР уже виділив 3 млн. доларів.
— Ви такі проекти тільки на пострадянському просторі пропонуєте чи в усьому світі?
— До президентів країн у мене теж є пропозиції. Ті ж таки війни — це ненормально, це не властиво роду людському, мета якого — відтворюватися. Необхідно усвідомити, що людство — єдиний організм. Я зустрічався з багатьма президентами і всім пропонував одне й те саме: давайте один рік ані копійки не витрачатимемо на озброєння. І Бушу це пропонував, і Путіну. На мене дивляться й посміхаються дипломатично.
А якщо замислитися, від смертельної хвороби не застрахований ніхто, вона однаково нещадна і до президентів, і до мільйонерів, і до двірників. І повну безпорадність перед стражданнями близької людини напевно відчував кожен. Тож чому б один раз не зібратися всім президентам і на черговому саміті глав держав не пустити один такий документ по колу, всім підписатися і... один трильйон доларів спрямувати на розвиток медицини. За рік можна знайти ліки від багатьох хвороб, які мучать людство, і самих президентів, зокрема. Просто на підтримку винаходів завжди бракує коштів, адже зі ста ідей — тільки одна реальна, але щоб її вичленувати, потрібно оплатити всі сто. Створити такий собі міждержавний інститут. Адже вчені всі один одного знають. І протестувати всі їхні відкриття. Уявляєте, яке виникне натхнення. Адже вони не атомну бомбу, не зброю винаходять, а ліки. А для цього — всього лише рік без фінансування ВПК. Просто необхідна воля перших осіб держави. А структури на кшталт ООН, вважаю, треба розпустити як неефективні. Вони тільки гроші переводять і створюють видимість роботи.
— Вашу пропозицію, напевно, зараховують до розряду політичної фантастики.
— Фантастика — наймогутніший механізм руху вперед, адже фантазер виходить за рамки стереотипного мислення. А наукова фантастика взагалі розширює обрії свідомості. Фантазії потрібно втілювати в життя, тим більше що на приватному рівні кожен фахівець це робить. Наприклад, мій товариш стоматолог. Він кандидат наук, майстер своєї справи, але для зручності роботи сам придумує, як я висловлююся, «нові знаряддя катувань». Вкладає власні гроші, робить креслення, на заводі їх відливає. Дай йому мільйон — зробить революцію у стоматології.
— Але ж не дають, чому?
— Я в чомусь згоден із вченими, які стверджують, що наш шлях розвитку цивілізації — тупиковий. Стався різкий дисбаланс технічних досягнень і духовного розвитку. Тому, коли йдеться про матеріальну вигоду, — решта відсувається на задній план. Усі війни мають під собою економічне підгрунтя. Я дружив із президентом Іраку Саддамом Хусейном і вважаю його дуже цікавою, порядною людиною. Неодноразово бував у нього в часи «американської рекламної кампанії з його дискредитації». Природно, атомну зброю, про яку так багато говорили, в Іраку не знайшли. Але вже сім років поспіль безконтрольно викачують із цієї країни нафту, тисячу разів покривши військові витрати. Те ж саме з Афганістаном. Та сто років їм ці таліби не потрібні, зате виробництво наркотиків за час військових дій зросло в тисячу разів.
— Про подолання дисбалансу між матеріальним і духовним часто розмірковує Далай-лама XIV, з яким ви активно взаємодієте. І на вулицях, і в кабінетах багатьох чиновників Елісти є його портрети. Яке з його висловлювань для вас найцінніше?
— Я однаково шаную Далай-ламу, Павку Корчагіна, Наполеона, Овода, але живу за принципом «не сотвори собі кумира». Мої думки — це тільки мої думки, а якщо буде кумир — то буде і його простір, у рамках якого ти мислиш. А я просто йду вперед і вважаю себе частинкою величезного вселенського розуму, на який і орієнтуюся.
— Ви неодноразово казали, що зустрічалися з інопланетними представниками цього всесвітнього розуму.
— Я розповідав це 12 років тому, нещодавно повторив, але тільки тепер із цього зробили сенсацію. Хоча жодної сенсації немає, просто суспільна свідомість нарешті доросла до того, щоб обговорювати цю тему. Прямо до абсурду доходить: нинішнього року президент В’єтнаму приїхав на 9 травня до Москви. Нас із ним сфотографували, і газетні заголовки у В’єтнамі звучали приблизно так: «Наш президент і Кірсан Ілюмжинов, який зустрічався з інопланетянами»...
А є ж очевидні факти. У районі тієї ж таки Ялти, яку я дуже люблю, теж частенько літають «тарілки». Усі це знають, але мовчать, такі неписані правила пристойності.
Чому вважаємо себе найрозумнішими в цьому безмежному світі? Нас губить егоїзм і небажання філософськи дивитися на речі. Взяти хоча б братів наших менших. Вам ніколи не здавалося, що вони бувають розумнішими і благороднішими за нас?
— Здавалося, й неодноразово. Напевно, тому не люблю полювання.
— Я теж. Не розумію, навіщо вбивати заради задоволення. І взагалі, що за задоволення — убити? Звідки ти знаєш, яку ти погубив душу? Ті ж таки корови, коні, коли їх ведуть на бійню, — плачуть. Вони все розуміють. Просто ми цього не помічаємо, відмовляємося помічати. Я з великою повагою ставлюся до вегетаріанців, хоча сам і не є таким. Напевно, свідомість до цього ще не доросла.
продовження
