З нагоди 49-ї річниці мирного тибетського народного повстання в Лхасі 10 березня 1959 року я підношу молитви і віддаю дань поваги тим сміливим чоловікам і жінкам Тибету, які перенесли нечувані страждання і віддали свої життя заради народу Тибету. Я виражаю солідарність з тими Тибетцями, які до цього дня страждають від репресій і неприпустимого ставлення. Я також передаю свої слова вітання тибетцям, що живуть в Тибеті і за його межами, прихильникам рішення тибетського питання і всім, хто цінує справедливість.
Майже шість десятиліть тибетці, що населяють усю територію Тибету, відому як Чолкха-Сум (У-цанг, Кхам і Амдо), живуть в умовах постійного страху, погроз і підозр при репресивному китайському режимі. Проте, народові Тибету вдалося не лише зберегти релігійну віру, національний дух і свою унікальну культуру, але й пронести через роки основоположне прагнення до свободи. Я почуваю захоплення перед цими особливими властивостями народу Тибету і його непохитною мужністю. Я переживаю щиру радість і гордість за народ Тибету.
Багато урядів, неурядові організації і окремі люди по всьому світу, керуючись прагненням до миру і справедливості, надають постійну підтримку тибетському питанню. Зокрема, торік уряди і люди багатьох країн зробили ряд важливих кроків, які стали явним свідоцтвом їхньої підтримки. Я б хотів виразити свою вдячність кожному з них.
Проблема Тибету надзвичайно складна. Вона нерозривно пов'язана з багатьма питаннями: політикою, станом суспільства, законністю, правами людини, релігією, культурою, національною самобутністю, економікою і станом навколишнього середовища. Відповідно, необхідний всеосяжний підхід до вирішення цієї проблеми, який би враховував переваги всіх зацікавлених сторін, а не лише однієї з них. Саме тому ми впродовж багатьох років твердо дотримувалися взаємовигідної політики Серединного шляху і докладали щирі і наполегливі зусилля для її практичного здійснення. З 2002 року мої посланці провели шість раундів переговорів з офіційними представниками Китайської народної республіки для обговорення відповідних питань. Ці обширні обговорення допомогли нам усунути сумніви, що існували в протилежної сторони, і роз'яснити їй наші устремління. Проте з ключового питання не було досягнуто жодних конкретних результатів. Крім того, впродовж останніх декількох років в Тибеті спостерігається посилення репресій і жорстокості. Не дивлячись на цей прикрий розвиток подій, моя позиція і рішучість зберігати прихильність політиці Серединного шляху і продовжувати діалог з урядом КНР залишається незмінною.
Головний предмет заклопотаності Китайської народної республіки – незаконність її перебування в Тибеті. Якщо китайський уряд хоче надати ваги своїй позиції, для нього було б доцільним проводити політику, яка б задовольняла тибетський народ і дозволяла б завоювати його довіру. Якщо ми зуміємо досягти перемир'я, слідуючи шляху взаємної згоди, то тоді, як я вже неодноразово заявляв, я докладу всесторонніх зусилль, щоб заручитися підтримкою тибетського народу.
У сучасному Тибеті, через багаточисельні дії уряду КНР, викликані недалекоглядністю, навколишньому середовищу нанесені жахливі збитки. А унаслідок політики переселення китайського населення до Тибету, чисельність представників нетибетської національності збільшилася у багато разів, що зробило тибетців незначною меншістю в своїй власній країні. Більш того, мова, звичаї і традиції Тибету, що відображають справжню природу і самобутність народу Тибету, поступово відходять. Як наслідок, тибетці все більше зливаються з китайським населенням, яке перевершує їх за чисельністю. У Тибеті продовжуються репресії з багаточисельними, немислимими, грубими порушеннями прав людини, відмовою від надання свободи віросповідання і заполітизовуванням релігійних питань. Все це відбувається внаслідок того, що китайський уряд не почуває поваги до тибетського народу. Такі головні перешкоди, які китайський уряд умисне зводить на шляху здійснення власної політики об'єднання націй, розділяючи тибетський і китайський народ. Тому я закликаю уряд КНР негайно зупинити практику подібного роду.
Хоча регіони мешкання тибетців значаться під різними назвами – автономний район, автономні префектури і автономні округи, їх автономний статус носить виключно номінальний характер; насправді, у них немає справжньої автономії. Цими територіями управляють люди, що не мають уявлення про ситуацію в регіоні і керовані тим, що Мао Цзедун називав «ханьським шовінізмом». В результаті ця так звана автономія не принесла представникам відповідних національностей жодної відчутної користі. Лицемірна політика, яка жодним чином не співвідноситься з реальністю, наносить колосальні втрати не лише представникам відповідних національностей, але і єдності і стабільності Китайської народної республіки. Китайському уряду необхідно, в справжньому значенні цих слів, слідувати повчанню Дена Сяопіна, що закликав «шукати істину, спираючись на факти».
Китайський уряд жорстко мене критикує, коли я перед лицем міжнародного співтовариства піднімаю питання про добробут тибетського народу. До тих пір, поки ми не прийдемо до взаємовигідного рішення, я нестиму покладену на мене історичну і моральну відповідальність за народ Тибету і вільно виступатиму від його імені. Проте загальновідомо, що з тих пір, як широкі верстви населення Тибету вибрали політичне керівництво тибетської діаспори, я знаходжуся наполовину у відставці.
Китай проявляє себе як могутня держава завдяки досягнутому ним вельми значному економічному прогресу. Це прекрасний розвиток подій, і він дає Китаю можливість зіграти важливу роль на світовій арені. Світ з нетерпінням чекає, як китайське керівництво, втілить в життя проголошені ним концепції «гармонійного суспільства» і «мирного підйому». Для здійснення цих концепцій на практиці одного економічного прогресу недостатньо. Необхідні позитивні зрушення у сфері дотримання правових норм, прозорості, права на поширення інформації, а також свободи слова. Оскільки Китай є багатонаціональною державою, то, якщо ми хочемо стабільності в країні, представникам всіх національностей має бути надана рівність і свобода зберігати свою унікальну самобутність.
6 березня 2008 року голова КНР Ху Цзіньтао заявив: «Стабільність в Тибеті пов'язана із стабільністю в країні, а безпека в Тибеті пов'язана з безпекою в країні». Він додав, що китайське керівництво повинне забезпечувати добробут Тибету, покращувати діяльність відносно релігій і етнічних груп і підтримувати гармонію і стабільність у суспільстві. Заява голови КНР Ху Цзіньтао цілком узгоджується з реальністю, і ми чекаємо здійснення намічених ним завдань.
Цього року китайський народ з гордістю і радісним хвилюванням чекає відкриття Олімпійських ігор. Я із самого початку підтримував ідею надання Китаю права приймати Олімпійські ігри. Оскільки міжнародні спортивні заходи і, особливо Олімпіада, сприяють пропаганді принципів свободи слова, свободи самовираження, рівності і дружби, Китай повинен довести, що він має повне право приймати у себе Олімпіаду, надавши людям ці свободи. Міжнародне співтовариство в зв'язку з цим повинне не лише направити на Олімпіаду своїх спортсменів, але і нагадати китайському уряду про ці питання. Мені стало відомо, що багато парламентів, приватні особи і неурядові організації по всьому світу роблять цілий ряд заходів в світлі цієї можливості змінитися до кращого, яка відкривається перед Китаєм. Я захоплений їх щирістю і хотів би особливо підкреслити, що вважаю украй важливим звернути увагу на той період, який послідує за завершенням Олімпіади. Олімпійські ігри, без сумніву, матимуть величезний вплив на розуми китайців. Світ повинен задуматися, як направити свою колективну енергію так, щоб це привело до тривалих позитивних змін в Китаї, які відчуватимуться і після закінчення Олімпійських ігор.
Я хотів би скористатися цією можливістю, щоб відзначити, що я гордий і вдячний тибетському народові в Тибеті за його щирість, сміливість і рішучість. Я закликаю народ Тибету продовжувати докладати зусилля, мирно і в рамках закону, з тим, щоб всі національні меншини Китайської народної республіки, у тому числі і народ Тибету, могли користуватися своїми законними правами і благами.
Користуючись цією нагодою, я дякую урядові і народові Індії за їх незмінну і неперевершену підтримку, яку вони надають тибетським біженцям і тибетсбкому питанню, а також виражаю вдячність всім урядам і народам за постійну турботу про тибетське питання.
З молитвами про благополуччя всіх живих істот
Далай-лама
10 березня 2008 року
