Гімалаї. Щоденник однієї експедиції

16 квiтня

Вечеря. За сусiднiм столом чоловiки обмiрковують, як схарактеризувати тибетця. Хто вiн такий — кочiвник, вiдважний воїн, чернець, що поринув у медитацiю? Складне запитання, адже тут стiльки дiалектiв, видiв буддизму, таке розмаїття звичаїв.

— Вони всi — їдцi тсампи, — каже лисий альпiнiст iз Канади. Вiн уже багато рокiв вивчає Тибет i бiльше спiльних рис не шукає. — Дивись: американцi — їдцi гамбургерiв, японцi — сушi…

— А ви хто такi? — несподiвано звертається до мене.

— Литовцi!

— Добре, що литовцi. Але до якого виду їдцiв належите?

— Їдцi цепелiнiв.

— Ось бачиш, їдцi цепелiнiв, — радiє i вже не запитує, що таке цепелiни.

Тсампа — це борошно з водою. Вона та чай iз яковим маслом — щоденна тибетська їжа.

17 квiтня

Дорога порожня, лише один-другий всюдихiд, трактор, перехожий iз заплетеними косами.

Зубожiлi маленькi села.

Орють, пасуть овець, якiв.

Проїжджаючи всюдиходом, бачиш iдилiйнi села, гори, рiчки й не можеш розгледiти найбiльших бiд Тибету. Через суворий клiмат екологiя цього краю дуже крихка, та китайцi нi на що не зважають — копають руду, рубають лiси, розширюють площi посiвiв i стягують ядернi вiдходи з усього Китаю.

Трясучись рiнявою дорогою, ми досягли перевалу на висотi 5000 метрiв. По один бiк — вiчно заснiженi гiмалайськi вершини, по другий — неосяжнi тибетськi висоти. Вони займають майже таку ж площу, як Захiдна Європа.

Через добру годину дороги завиднiлася Шиша-Пангма. Величезна гора з кiлькома схилами, що каскадами здiймаються вгору. Мене чомусь охоплює страх. Чи до снаги менi така вершина? Альпiнiсти, якi там бували, лякають льодовими розколинами, ураганним вiтром, хуртовинами, летючими каменями завбiльшки з холодильник.

Ревучи, всюдихiд пiдiймається на п’ятикiлометровий перевал, iз якого видно льодову пiдошву Шишi: по нiй немов стирчать зуби привида. Ми згинаємося пiд ураганними вiтрами, та все ж милуємось величною панорамою — усi Гiмалаї мов на долонi.

На вершину поки що вдалося зiйти заледве двом сотням альпiнiстiв (на Еверест — 1200). Шиша була останньою з чотирнадцяти «восьмитисячникiв», що пiдкорилися людинi. До 1963 року китайцi не дозволяли торкнутися цiєї гори, вони першi 1964 року й досягли її вершини. Це було справжнє комунiстичне свято…

У базовому таборi вже наставлено наметiв.

Вiдчуваю головний бiль, але сповнений енергiї. Знайшли з Мiндаугасом консервну бляшанку й затiяли футбол. Пiсля п’яти ударiв гра закiнчилася — розвалюється голова, стугонить серце.

Кисню тут залишилось тiльки половина того, скiльки вдихаємо на рiвнi моря. Iнколи здається, що дихаю однiєю легенею.

На цiй висотi мешканцiв уже немає, людинi постiйно жити на цих висотах не пiд силу, а ростуть самi мохи. Нашi легенi видiляють усе бiльше вуглекислого газу, тому в кровi порушується рiвновага речовин. Нирки, намагаючись зберегти кiлькiсть кислот, видiляють дедалi бiльше води. Починається зневодження. Тепер щоденно питимемо по п’ять лiтрiв чаю.

Симптоми гiрської недуги найчастiше видаються за звичну проблему аклiматизацiї або просто перевтому. Помилково переоцiнивши свiй стан, можна постукатись до святого Петра. Не завжди добре, коли воля сильнiша за м’язи. Але чи зможеш це збагнути?

18 квiтня

Фотографую якiв, що заклякли на тлi Шишi. Снiг на їхнiх боках пiдтанув, i зараз вони мов гiгантськi бiлi черепахи.

Як — частина тибетського краєвиду. Без нього iсторiя Снiгової країни склалася б iнакше. Як забезпечує тибетцiв усiм, що необхiдне в цьому суворому клiматi: м’ясом — головною їжею кочiвникiв; чудовою вовною; рогами й кiстками, якi використовують у всяких виробах та прикрасах; мiцною шкiрою, що годиться й на одяг, i на намети; жирним молоком, iз якого виготовляють йогурт, сир i масло, що пiдходить i до чаю, i на жертовнi свiчки у храми, й на домашнi лампи. На яковi можна їздити або покласти на нього важку ношу, котру вiн витягне на висоту шiсть кiлометрiв, зносячи лютий мороз, ураганний вiтер, хуртовини або нестачу корму. Столiття тут нiчого не змiнили — ще й сьогоднi важкодоступними гiмалайськими стежками каравани якiв тягнуть рис та сiль.

Табiр усе ще не ворушиться. Похмеляюся сам. Розмовляю iз собою. Що я тут роблю? Мого улюбленого британського мандрiвника й письменника Брюса Чатвiна теж усе життя мучило це запитання. Вiн навiть книжку таку написав — «What am I doing here?». I клайпедець Саулюс казав учора, що його мучить це запитання. Чому люди залишають теплi домiвки й переселяються на iнший кiнець свiту, де страшенно болить голова i ниють боки пiсля твердої ночiвлi? Знаю, що нiхто ще не знайшов вiдповiдi, i я не знайду.

Чого я мандрую? Iнодi протестую, як Месснер, iнодi тiкаю, як Чатвiн, iнодi перевiряю свої сни дитинства.

Не хотiв я нiчого доводити, не жадав звернути собi шию, менi лише хотiлося свiтового розмаїття: звичаїв, богiв, кольорiв, запахiв... Я старався переконатися, що все це десь може бути й iнакшим. Iз дитинства мрiяв мандрувати. Вiд обридлих сiльських робiт ховався iз товстою книжкою у високiй папоротi та мрiяв, що колись лiтатиму з одного кутка свiту в iнший.

Хтось любить просторiкувати, чому люди ходять у гори, Еугенiюс — нi. Вiн просто йде. Як i вiдомий британець Джордж Маллорi, який один iз перших у свiтi спробував пiдкорити Еверест. Одного разу його запитали, чому вiн сходить на ту вбивчу гору. «Because it is there» — «Бо це тут», — вiдповiв. 1924 року Маллорi з другом зник неподалiк од вершини Евересту й нiколи не повернувся. Чому вiн туди сходив? Чого йому не вистачало? Всього вистачало — просто гора не давала спокою. Because it is there. У Чилi сходив я з альпiнiстом Кястусом Балайшiсом, який усього бачив. Вiн теж мрiяв про Еверест. «Чого ти туди рвешся?» — запитую. «Задля душевного спокою», — каже.

У хуртовинах та ураганах, у лавинах, у льодовiй безоднi люди шукають спокою…

19 квiтня

Один погонич якiв спав просто неба. Я ходив бiля нього, як навколо музейного експоната, покритого iнеєм. Чув, що тибетцi, як тiльки народиться дитина, несуть її до холодної гiрської рiчки й занурюють у воду. Дитина червонiє, синiє, i та, що залишиться жива, уже може спати й пiд снiгом.

Нашi шерпи кажуть, що єтi не бачили, але їхнi голови напханi казками, легендами й нiбито справжнiми iсторiями про цих дивних снiгових створiнь. Iз 1958 року єтi — реальнi мешканцi Непальського королiвства, бо тодi королiвський уряд оголосив їхню недоторканнiсть.

— Ти єтi бачив? — запитую керiвника.

— Не бачив, — пробурмотiв вiн.

Я читав талановиту книжку лами Лобсанга Рами про Тибет. Вiн писав, що бачив єтi, i я в це вiрив, допоки в руки потрапила iнша його книжка, в якiй про життя буддiйських лам розповiдає кiт.

Єтi живуть у свiтi, де коти дискутують про буддизм.

Кiлькадесят рокiв тому один нафтовий магнат iз Техасу профiнансував три експедицiї на пошуки єтi. Усi три повернулися переповненi враженнями, але без єтi.

Одного разу неподалiк столицi шерпiв Намче-Базар полiцiя склала протокол про те, що єтi розiрвав трьох якiв. Шерпська дiвчина дала свiдчення, що нападник був схожий на велику кудлату мавпу. Полiцейськi замiряли величину слiдiв: 10 сантиметрiв завширшки i 36 завдовжки.

Шерпи вiрять, що єтi — передвiсник близької смертi, тож побачивши це створiння, навряд чи встигнеш комусь розповiсти. Шерпи також знають, що в деяких гiмалайських селах живуть чоловiки й жiнки, батьки яких — шерпи, а матерi — самицi єтi. Цi люди бувають особливо високi й сильнi, але дуже волохатi.

20 квiтня

Бiля нашого умивальника зiбралося п’ятеро панянок. Намилили свої закопченi обличчя, вмилися холодною водою, схопили чийсь «Nivea», густо намастили обличчя, потiм i волосся. I засяяли, мов ранковi зiроньки. Брошки, сережки, браслети — усе добро при них.

Вiдчувши успiх, почали крутитися, розвiваючи складки своїх барвистих спiдниць i хустин, постукувати прикрасами з якових кiсток. Причепилися до мого швейцарського «Longines». Мiняймося, кажуть, на намисто.

В Iндiї або Непалi не дочекаєшся, щоб жiнка перша заговорила. У Тибетi дiвчата iнакшi. Вони здалеку гукають «hai!», махають, флiртують. Дехто думає, що їм бракує уваги своїх чоловiкiв.

У Тибетi в усi часи практикувалось не тiльки багатоженство, а й багаточоловiцтво. Кажуть, що й тепер молодиця, яка прийшла в дiм чоловiка, однаково належить усiм чоловiкам родини — братам i навiть батьковi.

21 квiтня

Сонячнiша за Тибет лише Сахара. Через неймовiрно сухе й прозоре повiтря на високогiр’ї утворюється величезна рiзниця мiж денною та нiчною температурою. Ось i цiєї ночi було кiлька градусiв морозу, а зараз уже тридцятиградусна спека. З тiєї самої причини дуже вiдрiзняється температура в затiнку й на сонцi — вранцi у затiнку гори йдеш у куртцi й шапцi з навушниками, та як тiльки вилiзеш на сонце, скидаєш iз себе все. Учора засмагав пiд легкими вечiрнiми променями, а ледве сонце сховалося за горою, витягнув iз мiшка пухову куртку.

Початок походу складний, голова мов наелектризована, а пройти доведеться близько вiсiмнадцяти кiлометрiв. Камiння, камiння... Пекуче сонце та ураганний вiтер забирають сили. Шиша-Пангма увесь час перед очима. На пiвдорозi з’їли дивний снiданок, який нам поклав Корсан, — варене яйце i зелене яблуко.

Зустрiчаємо тибеток, якi вчора у нас вмивалися. Летять як навiженi ще й спiвають. Сам, ледве волочачи ноги, iз заздрiстю дивлюся на панянок. Вони наздоганяють i переганяють наш караван якiв.

Наприкiнцi дороги — крутий спуск. Тут яки злякались i, спотикаючись, пустилися вниз. Посипались яловичi язики, в грязюку полетiли бляшанки з пивом. Погоничi не спинялися i нiчого не збирали. Дорога так i залишається встелена язиками та курячими стегенцями.

22 квiтня

За невеликим хребтом ховається потрiсканий льодовик. Досить трохи зiйти вгору — вiдкривається вся панорама. Льодовик схожий на кiлькакiлометрового змiя iз зубчастою спиною. Змiй звивається до самої гори, ми розташувались бiля його хвоста. Звiсно, спочатку повзтимемо через ту купу камiння, потiм якимось чином переберемося через зубчасту спину змiя, а далi — неосяжна снiгова та льодова гладiнь.

Дивлюсь — нiмцi справдi ладнаються в похiд. Не звертаючи уваги на страшну заметiль, вони зiбралися бiля кам’яної ступи на краю табору й розпочали обряди за всiма тибетськими звичаями. Витягли довгi мотузки з молитовними прапорцями, почепили танка iз зображенням Будди, а бiля ступи поклали льодоруби й, навченi шерпами, розпочали жертовнi обряди — великими жменями сипали на Будду рис i горiхи, на зап’ястках в’язали червонi нитки, а нас, що залишились у таборi, пригощали пивом.

У кожнiй експедицiї сперечаємося, хто такi шерпи. Запитати носiя, котрий давно працює шерпом, — те ж саме, що спитати у тебе, скiльки рокiв працюєш литовцем. Шерп — це не професiя, це етнiчна група, що розташувалась на пiвнiчному сходi Непалу, в горах i долинах довкола Евересту. Їхнi предки колись прибули сюди зi схiдного Тибету, вони й сьогоднi без труднощiв домовляються з тибетцями. А альпiнiсти називають шерпами всiх непальцiв, що допомагають їм сходити на гори. Здавна вони з тибетських низин через складнi перевали тягли до Непалу сiль i рис. Висота навчила їх працелюбностi й витривалостi, а буддизм — вiдвертостi та приязностi.

У разi бiди шерпи рятують альпiнiстiв i гинуть iнодi самi. Гори їх годують, приносять багатство i славу, а iнодi й погибель. Гори — це їхнiй спорт, азартна гра i все життя.

23 квiтня

Поскладали ми високогiрнi черевики, кiгтi, намет i через нескiнченне камiння вирушили до льодовика, де плануємо переночувати й зробити комору.

Уже через годину льодова архiтектура перестає тiшити. Починаю клясти дорогу. Снiг; камiння, що вислизає з-пiд нiг; потiм знову снiг, грязюка, лiд. Боячись подивитися вниз, перестрибую через трiщини. Добре тренування — завтра ж бо стрибатимемо через льодовi розколини. Я зазираю в снiгову яму i бачу себе — там пiдземне озеро. Давно не дивився у дзеркало — зарослий, змучений життям тип. Тiкаю чимдалi вiд того образу, стиснувши зуби, пробиваюсь у бiк табору, щоб нарештi звiльнити плечi вiд важкої ношi.

25 квiтня

Спати на такiй висотi вже можу, iти важче. Взувшись у саркофаги «Millet», хитаюсь, мов на ходулях. Угору поки що пiшла одна людина. Ми чекаємо свiтлiшої погоди, обернулись до льодовика i п’ємо чай.

Двi години сиджу на каменi й дивлюся широкоформатний фiльм про одну з найвищих гiр свiту. Сонце розсунуло хмари, i я вже можу розгледiти стежку, якою сходитимем завтра.